Далі на південь звідси, за Бахмутською сторожою, починалися степові володіння Кримського ханства, що від Приазов'я тягнулися до Дніпра. На певний час козаки було захопили фортецю Іслам-Кермен (сучасна Каховка), але Хмельницький розпорядився повернути її кримським союзникам, бо хану було зручно саме в цьому місці переправлятися на Правий берег. Цей крок гетьмана викликав сильне роздратування запорожців (Січ тоді знаходилася на острові Чортомлик в районі сучасного Нікополя), та й стосунки Війська Запорозького з Кримом після "Переяславської ради", зрештою, перейшли з розряду союзницьких у відверто ворожі. Далі в причорноморських степах Правобережжя кочували орди ногайських татар, які були васалами кримського хана, хоча часто вели свою самостійну гру.

У рік смерті Хмельницького маємо й письмову згадку турецького мандрівника про "фортецю Ходжабай" на місці сучасної Одеси, що на той час геть прийшла в занепад:
"До сьогоднішнього дня споруди цього укріплення збереглись і їх добре видно на березі Чорного моря, на крутій скелі. Якщо їх хоч трохи підремонтувати, місцевість стане залюдненою, а дорога безпечною".

Далі за Дністром лежало Молдавське князівство з Хотином і Чернівцями в своєму складі, і стосунки з його господарем – суперником свата Хмельницького апріорі не могли бути хорошими. А після того як трансильванський князь Ракоці, якому належала більша частина Закарпаття з Мукачевом і Хустом (Ужгородом володіли австрійські Габсбурги), ледве встиг накивати п'ятами після походу на Варшаву, із союзниками у Війська Запорозького стався повний швах.

Тож відверто такий собі спадок залишив Богдан Хмельницький своєму синові Юрію. Випалена майже десятилітньої війною земля з виснаженими людьми та масою незадоволених політикою гетьмана. Без жодних союзників, окрім московитів (а, слово "союзник" по відношенню до них прям дуже ріже око). І все це з недосвідченим юним гетьманичем, авторитет якого ще більше похитнувся після того, як військо під його формальним командуванням фактично збунтувалося й відмовилося йти на допомогу князеві Ракоці. Хмельницький наказав тоді таємно вбити чотирьох лідерів "опозиції" проти кандидатури його сина на гетьманство, а останнім велінням Богдана було стратити полковника Антона Ждановича, яке так і не встигли виконати. Та не сказати, щоб ці передсмертні заходи батька якось сильно допомогли Юрієві.

Жданович потім у розмові з московитами "повернув боржок" гетьману, прямо заявивши, що той "хотів відступити від государя". А тим тільки й треба було тепер, що якомога більше "компромату" на Хмельницького.
Дізнавшись про смерть гетьмана, царський уряд дуже розраховував, що тепер у нас почнеться анархія й козацькі бунти через "невиплати зарплати" (бо ж різного роду побори з селян гетьманська адміністрація дерла, але прості бійці тих грошей не бачили). У Москві було затримане посольство полковника Тетері, що приїхало просити допомогу проти татар, а натомість в Україну оперативно направили делегацію московитів. Посланці царя повинні були звертатися не до Юрія чи генерального писаря Івана Виговського, а прямо до Війська Запорозького з пропозицією, щоб у народу не було "меж собою смятенья" – ввести царські війська з воєводами до українських міст. Далі буде...