Історія про Україну | Епізод 185. Березневі статтіПротягом січня-лютого 1654 року московитсь...

#Епізод 185. Березневі статтіПротягом січня-лютого 1654 року московитські посланці, підтримані силою козацької зброї, прийняли присягу на вірність царю Алєксєю Романову "та його потомству" майже в двохстах українських містах і містечках. У присяжних списках педантичні заїжджі бюрократи зазначили "персональні дані" близько 2 тис. козацької старшини, 63 тис. рядового козацтва та 64 тис. інших "обивателів". Десь процедура проходила гладко, десь, як у Чорнобилі, від присяги певний час морозились. Місцевий православний протопоп тоді писав: "Видав нас усіх Хмельницький московському цареві в неволю... Сам із військом своїм присяг, і місто Київ силою, під страхом кари мечної, змусив до того, що присягло. Не знаю, що буде з Чорнобилем, дуже скоро будуть змушені зробити те саме." Ходили чутки, що десь московитів місцеві жителі не пустили та взагалі побили киями, і це дещо збадьорило уряд Речі Посполитої, який після вістей про "Переяславську раду", здавалося, спочатку просто впав у ступор. Король Ян ІІ Казимир видав універсал до своїх українських підданих не вестися на провокацію "зрадника Хмельницького" та не присягати цареві, триматися до приходу коронного війська, а тим, хто вже змушений був це зробити під тиском, гарантував амністію. Окремо було зроблено спробу вийти на полковника Івана Богуна, який не присягав у Переяславі, через що вважалося, що в нього серйозний конфлікт із Хмельницьким. Богуну запропонували, ні багато, ні мало гетьманську булаву за умови, що він підтримає проурядові сили, які почали висуватися до "зборівської" лінії розмежування.Але Богун усі листи з такою заманливою пропозицією... просто переслав гетьманові. Занепокоєний військовими приготуванням противника та королівською агітацією серед його людей, Хмельницький почав педалювати питання якнайшвидшого приходу до Києва московського "обмеженого контингенту". Три тисячі московитів, яких планувалося завести до нашої древньої столиці у військовому плані тоді особливої погоди б не зробили, але їх розміщення за задумом батька Хмеля, очевидно, мало би продемонструвати наявність такого собі аналогу "коаліції рішучих" з їх гарантіями військової підтримки. Аж два київських полковники (діючий та колишній) особисто зустріли московських воєвод із солдатами ще під Броварами й провели до Софійського собору, де їх вітав сам митрополит.Не відкладаючи справу в довгий ящик, ці перші представники "русскоязичного насєлєнія" Києва заходилися робити обстеження фортифікаційних споруд міста. І одразу ж прийшли до висновку, що старий замок київського воєводи на Замковій горі взагалі не придатний для нормальної оборони, а тому треба будувати нову фортецю. Тільки робити це вирішили не на Подолі, а в Старому місті, на землях, що належали митрополиту Київському та всієї Русі. Але митрополит Сильвестр Косів, забувши про всі свої теплі привітальні промови, навідріз відмовився поступатися хоч клаптиком своєї землі. Вибухнув перший, але далеко не останній конфлікт із "дорогими гостями", під час якого Косів кричав у гніві, що це гетьман просився під царську руку, а він, митрополит, із цим питанням нікого до царя не посилав.У кінці митрополит узагалі так розійшовся, що закінчив свою емоційну тираду фразою польською мовою: "Почекайте і ждіть собі кінця скоро". Ці та інші слова Косова воєводи "занесли в протокол" й оперативно стуканули Хмельницькому та в Москву. Було зрозуміло, що це тільки перша ластівка, і без належного врегулювання питання, на яких узагалі умовах відбуватиметься все подальше перебування "під високою царською рукою", не обійтися ніяк. Пам'ятаємо з минулого епізоду, що жодного документа за результатом подій у Переяславі ми не маємо (та й велике питання чи був він там узагалі), і от тепер гетьман із полковниками й іншою старшиною, уже присягнувши цареві, похапцем почали складати якісь проекти, які тепер, як вірнопіддані, уже мусили робити в формі... чолобитної. І тут у нас знову проблема.