Ми схильні сприймати питання гарантій безпеки як юридичне. Та насправді тут правові аспекти будуть похідними від силової політики. А отже, треба шукати глибші фактори, що впливають на її розуміння в західних державах.Останні новини щодо безпекових домовленостей зі 🇺🇸 та в Коаліції охочих варто сприймати дуже тверезо. ЗСУ можуть отримати підтримку від європейських мультинаціональних сил на українській території, а їх, своєю чергою, «страхуватимуть» (backstop, за виразом радника ОП Олександра Бевза) американські війська. Проте це поки що туманне формулювання можна розглядати через призму різних теоретичних уявлень – зокрема chain-ganging and buck-passing theory Томаса Крістенсена і Джека Снайдера.У випадку chain-ganging якщо на союзника 1 порядку (🇺🇦) нападають, союзник 2 порядку (🇪🇺) вступає у війну, а далі те саме робить союзник 3 порядку (🇺🇸). Усі зобов’язання дотримані, усі воюють. За таким сценарієм події розвивалися у Першій світовій. У випадку buck-passing один союзник перекладає тягар війни на іншого. Так події склалися на початку Другої світової між Великою Британією та Францією і СРСР.Вибір між цими двома альтернативами не є очевидним і визначається багатьма змінними – полярністю міжнародної системи, переважанням оборонних чи наступальних технологій, географією, інтенсивністю дилеми безпеки, пере- чи недооцінкою власних спроможностей тощо. Визначити характер взаємодії цих факторів наперед навряд можливо в межах допису або й узагалі. Але після майже 4 років великої війни схиляюся до думки, що західні держави й надалі віддаватимуть перевагу якійсь версії buck-passing, а не chain-ganging. Як показали війни 20 століття, обидва варіанти можуть виявитися однаково небезпечними.