осяЯння | insight | Одного разу, будучи на природі, я спостерігав дивовижне видовище: прок...

Одного разу, будучи на природі, я спостерігав дивовижне видовище: прокинувшись рано вранці, бачу, що в мій п'ятилітровий прозорий бачок із водою потрапило кілька десятків мурах. Спочатку вони борсалися нарізно, але потім поступово почали збиратися в купку. Побачивши, що мурахи підіймаються одна на одну і, як мені здалося, топлять своїх же, щоб вижити, – я відмовився від думки їм допомогти. Яке ж було моє здивування, коли через дві години побачив мурах живими. Вони створили маленький плаваючий живий острівець, розташувавшись один на одному у вигляді піраміди. Мене зацікавила живучість цих комах, і я став спостерігати за ними. Ті, що були внизу, звичайно ж, перебували у воді, але до певного часу. Їх добровільно змінювали мурахи з верхнього ряду. Вони спускалися у воду і тільки після цього, втомлені тримати своїх родичів, комахи вилазили на цей живий острівець для відпочинку, щоб потім знову змінити своїх друзів. Причому жоден із них не намагався швидше піднятися на верх, навпаки, поспішали спуститися у воду, туди, де було найважче. Я був вражений їхньою героїчною самопожертвою та взаємодопомогою і тому вирішив швидше їм допомогти. Мені вдалося знайти ложку, яка легко входила в шийку посудини. Коли мурахи побачили порятунок, вони організовано, по одному вилізли на суходіл, але один, все-таки знесилений, не зміг зачепитися за край ложки і залишився борсатися у воді. Помітивши це, остання мураха, що замикала колону, повернулася назад. Я ніби чув, що він кличе його і благає: «Тримайся, брате, я тебе не кину!» Розуміючи, що з «берега» не дотягнутися, мураха почала спускатися у воду, але тут я не міг більше дивитися на цю щемливу для серця картину і посунув ложку ближче. Тоді він легко дотягнувся до свого побратима і витягнув його. Таким чином, ця жива плаваюча піраміда вижила завдяки взаємодопомозі. Весь процес спостереження викликав у мене масу різноманітних почуттів. Спочатку був осуд, коли я подумав, що мурахи топлять одна одну.Потім здивування, що вони залишилися живі після довгого плавання у воді. Потім було просто цікаво спостерігати за ними, але, побачивши чітко налагоджену систему саморятування, я прийшов у захват. Кожна комаха знала, що їй потрібно робити. І, звісно, я шкодував, що від самого початку не допоміг мурахам. Вони своєю поведінкою змусили мене засоромитися. І останнє почуття, яке я пережив у цей час, – велика досада.Безперервним потоком до мене йшли думки про людське – байдужість, розбіжності й недоброзичливість тощо. Хотілося закричати на весь світ: «Люди! Якщо ви не знаєте, як треба жити, навчіться хоча б у мурах». Невже ми дурніші за комах?! Немає толку від людських молитов, якщо вони не підкріплюються справами. Давайте будемо як мурахи... пам'ятайте, в єдності – сила! Сергій Хибар, «Навчись у мурашки».