game of stories

Ганса Циммера знають всі. Він найвідоміший композитор Голлівуду. Якщо він бере участь в проєкті — значить на нього покладають сподівання й він, скоріше за все, стане культовим. Він так і не отримав класичної музичної освіти, але написав музику для сотні фільмів. Серед них «Інтерстеллар», «Король Лев», «Дюна», «Початок» і багато інших. Як йому це вдалося? Спойлер — не обійшлося без розуміння важливості хороших історій. Ганса вигнали з уроків гри на фортепіано та відрахували з 8 шкіл. Але це не завадило йому. В дитинстві Ганс втратив батька й щоб справитися з втратою втік в музику — вона стала його «найкращим другом». Прорив як композитора стався у 1994 році з виходом мультфільму «Король Лев». Ось результат: «Оскар», «Золотий глобус», два «Ґреммі». У 2007 році The Daily Telegraph включив Циммера до списку 100 живих геніїв сучасності. Ось кілька правил роботи Ганса: 1. Сміливість експериментувати«Процес — це все. Саме з процесом ми хочемо, щоб люди взаємодіяли. У підсумку все, чого ми хочемо, — щоб у людей була сміливість експериментувати». Режисери наймали Циммера за його здатність створювати унікальні звукові світи, яких не робив ніхто інший.Для «Дюни» він прагнув «створити звуки, яких ніхто ніколи не чув». Він вигадав нові інструменти, поєднав синтезатори з оркестром — і створив щось принципово нове. Він не гнався за трендами, а сам став трендом.2. Великий сторітелінг — це про емоціюВ «Інтерстелларі» орган став повноцінним персонажем. У «Темному лицкарі» дві ноти створили страх навколо Джокера.Люди не пам’ятають, що ти створив. Вони пам’ятають, що вони відчували.«Наприкінці дня я можу сказати все, що вам потрібно знати, одним словом: історія». Циммер завжди розмовляє з режисером, щоб зрозуміти історію за сценарієм. Для «Інтерестеллара» Крістофер Нолан сказав йому, що це фільм не про космос, а про батьківство. Саме це сформувало культовий саундтрек.3. Залишайте простір для глядача«Ведіть глядача в подорож, але не проходьте її замість нього», — каже Ганс. Не потрібно диктувати, що саме глядач має відчувати. Нехай він сам визначає свій шлях. Циммер створює атмосфери:◽️«Гладіатор» — примарний вокал і мінімальна інструментація◽️«Пірати Карибського моря» — ритмічний пульс, що миттєво захоплюєСправа не в кількості нот, слів чи ідей, а в тому, наскільки глибоко вони влучають.Принципи Ганса Циммера для творців: ◽️Створюй емоцію◽️Історія — понад усе◽️Залишай простір для глядача◽️Май сміливість експериментувати🤝Придбати мінікурс «Прокачай свій сторітелінг» 🎬Підпишись на game of stories

​Бен Аффлек ідеально описав роль Штучного інтелекту: Якщо ти намагаєшся змусити ChatGPT або Claude чи Gemini щось для тебе написати — це виходить повна фігня.І це фігня, бо за своєю природою воно завжди тяжіє до середнього, до усередненого. І воно ненадійне, і… коротше, я просто не можу дивитися на те, що воно зараз пише. Це може бути корисним інструментом, якщо ти письменник і думаєш: «Так, а що ж це за штука… я намагаюся щось вибудувати». Або якщо хтось комусь надсилає листа, але відповідь затримується на два дні — і треба щось сформулювати. У такому сенсі воно може навести якісь приклади.Але я насправді не думаю, що дуже ймовірно, що воно зможе писати щось справді значуще. І тим більше — що воно почне знімати фільми на високому — ні, цього, я думаю, не станеться. Я не вірю в це. Мені здається, що в підсумку виявляється: технологія розвивається не зовсім так, як її подавали.І по суті це буде просто інструмент — так само, як візуальні ефекти. Так, навколо цього має бути мовне й правове регулювання.Потрібно захищати своє ім’я та зовнішність.І це можна зробити — наприклад, через вотермарки. Такі закони вже існують. Я не можу продати твою, бляха, фотографію за гроші. Не можу. Ти можеш подати на мене до суду. Крапка.Мені це нагадує те, про що ми говорили раніше: тут значно більше страху, бо є відчуття екзистенційної загрози — мовляв, це все зітре, усе знищить. Але, на мій погляд, це суперечить тому, що показує історія: впровадження завжди повільне, поступове, інкрементальне.Я думаю, значна частина цієї риторики походить від людей, які намагаються виправдати оцінки компаній, коли кажуть: «За два роки роботи більше не буде». Вони говорять це тому, що їм потрібно обґрунтувати інвестиційну оцінку, яка виправдає капітальні витрати на будівництво дата-центрів. Аргумент такий: мовляв, «як тільки ми випустимо наступну модель, вона одразу масштабуватиметься й стане втричі кращою». Але насправді ChatGPT-5 приблизно на 25% кращий за ChatGPT-4, і при цьому коштує приблизно в чотири рази більше з точки зору електроенергії та обсягу даних.Тож тут нічого такого.🤝Придбати мінікурс «Прокачай свій сторітелінг» 🎬Підпишись на game of stories

​Крістофер Нолан пояснює свою любов до Девіда Лінча й те, як він надихався ним під час написання Memento:«Одним із фільмів, які я подивився, коли писав сценарій, був Lost Highway Девіда Лінча. Я фанат Лінча, але після перегляду в мене було відчуття: “Що це, в біса, було?” Фільм здався надто дивним, надто довгим. Я ледь не припинив його дивитися.А потім, приблизно за тиждень, я згадав цей фільм так, ніби згадував один із власних снів. І зрозумів, що Лінч створив форму фільму, яка відкидає тінь у пам’яті, набуваючи форми сну. Це як гіперкуб — тінь чотиривимірного об’єкта в нашому тривимірному світі.Це повертає нас до Ейзенштейна: кадр А плюс кадр Б дають думку В. Це найвища мета того, чого ти прагнеш досягти формою кіно. Ти намагаєшся створити щось, що не зводиться просто до плівки, яка проходить крізь проєктор.Я думаю, є й інші фільми такого типу — наприклад, The Tree of Life Маліка. І саме це Memento намагався зробити по-своєму — і, судячи з реакції глядачів, йому це вдалося. Найбільше я пишаюся тим, що досвід перегляду цього фільму не обмежувався самим фільмом як таким. Він виходив за свої межі, розтікався в різні боки. Він створював тривимірний наратив».📝Придбати навчання «Сторі Лаб» зі знижкою 42%🤝Придбати мінікурс «Прокачай свій сторітелінг» 🎬Підпишись на game of stories

Діти проти собак. Зараз можна побачити як деякі бізнеси почали пускати до себе грітися безпритульних собак. Це топове рішення, яке не повинно у гуманного суспільства викликати жодних але. Але, на жаль, викликає. Наприклад, розмови про антисанітарію. Чи підвищує це рівень антисанітарії? Мабуть, що так. Проте в складних ситуаціях розставляються пріоритети. Тут або ідеальна чистота та санітарні правила, або життя собаки. Для мене життя собаки важливіше. Так само, я думаю, і для багатьох інших людей, тому бізнеси і приймають такі рішення. Інше «але» — це типу великі (або невеликі) собаки лякають дітей і це не ок. Я граю за обидві команди. Тобто у мене є великий чорний пес і маленька 2-річна дитина. І саме гра за дві команди дозволяє мені зробити висновок, що страх дітей — це не причина відправляти собак помирати в холоді. Це задача батьків працювати з цим страхом. І взагалі вони можуть бути причиною цього страху. У мене лабрадор. Тобто, якщо ви не знаєте, це найдобріша істота у світі. Він просто фізично не здатен когось образити. Про напасти чи вкусити взагалі мова не йде. Але я розумію, що це знають не всі люди. Але це не знання не може бути причиною демонизування собак. Ось що відбувалося зі мною особисто десятки разів: я заходжу з собакою в кав’ярню/магазин чи просто десь стоїмо, і там є дорослі з дитиною. І просто не порахувати скільки разів ці дорослі маніпулювали собакою заради того, щоб вгамувати дитину. Наприклад, казали заспокоїтися, бо вкусить собака. Або просто казали не лізь, бо собака вкусить. Не чіпай, бо налякаєш і собака вкусить. Не підходь і так далі. Спойлер — не вкусить. Так, без дозволу до собак краще не лізти. Бо це, як мінімум, поганий тон. Але це не означає, що від цього собака накинеться та вкусить. Це означає, що ці дорослі просто таким чином виховують у дітей страх перед собаками. І потім, коли з’являється критична ситуація, коли треба рятувати життям безпритульним песикам, вони кажуть: не пускайте їх в теплі приміщення, моя дитина боїться! Це твоя задача, як дорослого: пояснити, чому собаки тут зараз знаходяться, чому зараз немає іншого виходу для них, і взагалі, що вони не вороги, а наші друзі. Треба виховувати у дитини емпатію, а не страх. І тоді не виникатиме питань про те, що не можна рятувати собакам життя, бо дітям страшно.

Смерть як елемент сторітелінгу. 10 років тому, 10 січня 2016-го, помер Девід Бові. На той момент це, мабуть, була емоційно найсильніша втрата зірки особисто для мене. По-перше, я дуже люблю музику Девіда Бові. По-друге, я обожнюю його підхід до творчості й те, що він міг бути різним. А, по-третє, за два дні до того, вийшов його останній альбом — Blackstar. І це просто ідеальний варіант попрощатися. Ось як дизайнер Джонатан Барнбрук, який створив обкладинку для платівки, пояснив її значення в інтерв’ю Dezeen:«Це була людина, яка дивилася в обличчя власній смертності. Символ Blackstar [★], замість напису Blackstar, має відчуття фінальності, темряви й простоти — і саме це є відображенням музики…Ідея смертності тут присутня, так само як і образ чорної діри, що втягує в себе все; Великого вибуху, початку Всесвіту — і питання, чи існує його кінець. Усе це напряму пов’язане з темою смертності». Девід Бові помер від раку, тому, звичайно, він знав, що помирає й так сказав своє останнє слово. Але не тільки це мене вразило: один з треків альбому, який також вийшов кліпом, має назву Lazarus — пряма відсилка до чувака, якого воскресив Ісус Христос. І ось якими словами він починається: Look up here, I'm in heaven Вже через два дні після виходу альбому, Девід Бові дійсно був на небесах. І тому знав, що співатиме пісні альбому з нього. Це підтвердив і продюсер Blackstar Тоні Вісконті, який сказав: «Він знав, що помирає, і зробив Blackstar прощальним подарунком». Також напередодні смерті він випустив кліп і на пісню Blackstar, де є астронавт із заплющеними очима, череп як священний об’єкт, ритуальні танці, сліпі персонажі. Це не просто кліп. Це похоронний ритуал, знятий за життя автора.Девід Бові використав власну смерть як елемент творчості, щоб розповісти історію. Останню історію Людини, яка впала на Землю.🎬Підпишись на game of stories

Не треба кричати на своїх співробітників. Навіть не думав, що треба таке пояснювати. Але днями слухав епізод бізнес-подкасту, де розмовляли з product owner одного великого українського бізнесу (не хочу писати якого саме, бо не про це мова взагалі). І там вона розповіла багато про себе та свою роботу. А в кінці додала, що в її команду відкривається скоро нова вакансія, тому слідкуйте й подавайтесь. І ще каже, що вона завжди щира під час співбесід і тому прямо каже, як у них побудована робота та яка культура. Наприклад, вона може накричати (!) на співробітників.І потім ще раз наголошує, що це щирість і така культура. Але це ніфіга не щирість. Це неповага до людей. На роботу ходять дорослі люди, які зацікавлені працювати, щоб як мінімум їх не звільнили. Якщо ні, то можна знаходити індивідуальні шляхи до кожного та кожної. Бо це і є задача хорошого керівника: розуміти, що всі люди різні та по-різному працюють. Якщо ти можеш лише кричати, то це твоя проблема, яку треба терміново фіксити, а не щирість. Треба вчитися комунікувати, знаходити підходи та поважати співробітників. Це коли ти навчилась будувати корпоративну кар’єру, створювати бізнес-процеси, але не навчилась бути людиною.Я зазвичай таке не пишу, але мене так здивувало, що людина публічно каже, що кричить на співробітників і подає це під виглядом щирості та робочої культури, що захотілось просто відрефлексувати тут.

Квентін Тарантіно настільки сильний сторітелер, що навіть його власна історія про день, коли він вирішив знімати кіно, звучить як чисте золото.На початку своїх 20-х він працював у відеопрокаті. Його мрією було стати режисером, але ця робота була лише «поруч із мрією» — і через це його справжні амбіції ніби заснули.Усе змінилося, коли один старший хлопець з його компанії — приблизно на п’ять років старший — відсвяткував 30 років і раптом став гірко усвідомлювати, що за свої 20-ті так і не досяг нічого значущого.Квентін і цей друг часто зависали разом і говорили про кіно, але насправді нічого не створювали.Коли Квентіну виповнилося 25, він зрозумів, що не хоче бути таким, як його друг у 30. Тієї ночі він повністю переосмислив своє життя й вирішив, що мусить щось змінити.«Мені треба перестати переживати через цю роботу у відеопрокаті, — подумав він. — Мені просто потрібно переїхати до Голлівуду, увійти в цю тусовку і познайомитися з людьми з індустрії». Він так і зробив — і незабаром почав отримувати перші замовлення на сценарії.У 27 років він продав сценарій фільму «Справжнє кохання» за 50 тисяч доларів. У 29 — зняв «Скажених псів».А в день, коли йому виповнилося 32, Квентін отримав «Оскар» за найкращий оригінальний сценарій за фільм «Кримінальне чтиво». І це — теж кіно.📝Придбати навчання «Сторі Лаб» зі знижкою 42%🤝Придбати мінікурс «Прокачай свій сторітелінг» 🎬Підпишись на game of stories

Крістофер Нолан пояснює, як йому вдалося переконати Девіда Бові знятися у фільмі «Престиж»: «Коли я спробував запросити його на роль, спочатку він відмовив. Я знав його агента, тож подзвонив йому й сказав: “Дивись, я зазвичай так не роблю, але хочу попросити його ще раз. Я хочу поїхати й спробувати переконати його. Чи є така можливість?”Він погодився на зустріч, я полетів до Нью-Йорка, ми зустрілися, і, на щастя, мені вдалося його переконати. Це єдиний раз у моєму житті, коли я повернувся до людини, яка сказала “ні”, бо зазвичай у людей є свої причини, і ти не хочеш когось переконувати, а потім мати конфлікти на майданчику. Але тут просто не було нікого іншого, хто міг би зіграти цю роль так, як він, із тим самим резонансом.Мені здається, між репутацією Бові та міфологією навколо нього є багато спільного. Тесла, певною мірою, — це “людина, яка впала на Землю”. За ці роки в різних студіях розробляли багато проєктів про Теслу: це надзвичайно захоплива постать, але водночас складна як тема. А «Престиж» запропонував дуже непрямий спосіб подивитися на цього персонажа — крізь призму магії та обману: великий геній, що випередив свій час, але водночас був абсолютно не зі свого часу. Саме тому Бові здавався ідеальним вибором на цю роль.Я працював із багатьма дуже великими зірками, і всі вони з часом ставали для мене звичайними людьми, бо ти пізнаєш їх у роботі. Бові — єдиний виняток. Єдиний, хто наприкінці роботи залишився таким самим невловимим, як і на її початку. Уся команда, всі були ним зачаровані. Він був абсолютно привітним, справді дуже приємною людиною, але водночас ніс у собі вагу всього, чого він досяг. Одне з того, чим я найбільше пишаюся, — це можливість сказати, що я працював із ним». 🤝Придбати мінікурс «Прокачай свій сторітелінг» 🎬Підпишись на game of stories

​Як створювати напругу в своїх історіях 1️⃣ ЧасДодай дедлайн.У фільмі «Назад у майбутнє» Марті Макфлай має обмежений час, щоб виправити минуле й повернутися в майбутнє. Таким чином кожна мить має значення. 2️⃣ Таємниці Залишай таємниці.Персонажі з секретами або ті, хто бреше одне одному, створюють очікування. У «Загубленій» зникнення Емі та шари обману тримають читача/глядача в напрузі.3️⃣ Конфліктні ціліДай персонажам протилежні цілі.Коли те, чого один персонаж відчайдушно прагне, — це те, чому інший так само відчайдушно хоче завадити, напруга неминуча.У «Темному лицарі» мета Бетмена врятувати Ґотем конфліктує з бажанням Джокера занурити його в анархію.4️⃣ Підвищуй ставкиЗроби результат важливим.Чим вищі ставки — тим вища напруга. У «Месниках: Війна нескінченності» на кону доля всього всесвіту.5️⃣ Зачинені дверіЗажени персонажів у пастку — фізично або емоційно. У «Сяйві» готель «Оверлук» ізолює родину Торренсів.6️⃣ Ненадійний оповідачВикористовуй ненадійного оповідача.У «Бійцівському клубі» ненадійність оповідача розкривається поступово. Це посилює напругу, бо читач/глядач починає сумніватися в реальності.7️⃣ НепорозумінняВикористовуй непорозуміння.Нехай персонажі неправильно розуміють одне одного в ключові моменти. У «Ромео і Джульєтті» непорозуміння щодо смерті Джульєтти призводить до трагедії.📝Придбати навчання «Сторі Лаб» зі знижкою 42%🤝Придбати мінікурс «Прокачай свій сторітелінг» 🎬Підпишись на game of stories

​Цей момент треба зафіксувати: Apple знову найкраще за всіх розповідають історії. Стів Джобс казав, що найвпливовіша людина у світі — це оповідач. І його компанія завжди живе за цим принципом. Презентації продуктів побудовані за принципами хорошого сторітелінгу, реклама теж. А поява власного стрімінгового сервісу додала ще одну вагому причину розповідати хороші історії. І якщо зараз подивитися на серіали останніх років, то я не можу згадати, хто створює більше топових історій, ніж Apple TV. Ось лише кілька прикладів, які відразу приходять мені в голову: ◽️Студія◽️Тед Лассо◽️Severance ◽️Pluribus◽️Shrinking ◽️Silo І знову таки — це лише кілька топових прикладів. В Apple ставлять акцент на хороших історіях та прекрасних сторітелерах. І тому вони вже виходять на лідерські позиції за якістю контенту. Так, звичайно, там теж багато прохідного матеріалу, бо коли ти будуєш стрімінгову платформу, її треба чимось заповнювати, а створювати лише шедеври неможливо. Та і не всім людям хочеться дивитися лише шедеври. Але Apple зараз розповідає історії краще за всіх. І це радує, що в цьому бізнесі досі думають про важливість хороших історій. 📝Придбати навчання «Сторі Лаб» зі знижкою 42%🤝Придбати мінікурс «Прокачай свій сторітелінг» 🎬Підпишись на game of stories