​Як «Найгірша людина у світі» вирішила одну з найскладніших проблем сторітелінгу.Фільм починається з фрази: «Ця історія складається з прологу, дванадцяти розділів і епілогу».Як у книжці. І це не просто естетичне рішення. Це найточніший спосіб розповісти саме цю історію.Юлія — тридцятирічна жінка з Осло, яка ніяк не може визначитися. Медицина. Ні, психологія. Ні, фотографія. Один чоловік. Інший чоловік. Дитина. Не дитина.Вона живе так, ніби її власне життя — це чернетка, яку ще можна переписати.Розділова структура бере наративну силу фільмів про дорослішання — де одна глава закінчується і починається інша — і з'єднує її зі структурою роману. Кожен розділ має назву. «Погане відчуття часу». «Інші». «Оральний секс в епоху #MeToo». Це не просто розбивка на акти. Це спосіб сказати глядачу: ти читаєш чиєсь життя. Коли ти знаєш, що попереду ще десять розділів — ти перестаєш чекати на «справжню» кульмінацію. Кожна сцена стає самодостатньою. Кожен момент — повноцінним. Фільм не поспішає нікуди, бо структура вже пообіцяла тобі: всьому свій час. Кожен розділ працює як окремий короткометражний фільм, але водночас є частиною єдиної оповіді. Йоакім Трієр вирішив одну з найскладніших проблем сторітелінгу: як розповісти про людину, яка не розвивається лінійно. Яка не «проходить арку». Яка просто живе — хаотично, суперечливо, чесно.Він не намагався зліпити з її життя класичну арку. Просто дав їй бути такою, яка вона є — і підібрав форму, яка це відображає.Іноді найсильніше рішення в сторітелінгу — це не боротися з природою своєї історії, а довіритися їй.Більше про Йокіма Трієра та його способи розповідати історії можна дізнатися в моєму ґайді «Сторітелери», який можна забрати собі ось тут: https://storytellers-guide.lovable.app/