Футбол з вертольоту | Ох, тяжко переживати ці четверги. З однієї сторони, дійсно ми не відмо...

Ох, тяжко переживати ці четверги. З однієї сторони, дійсно ми не відмовляємося від тих слів, які тут прозвучали. Наш рівень суттєво впав, нам треба тяжко працювати, чекати нових легіонерів, які поїдуть сюди і піднімуть рівень конкуренції. Адже, зверніть увагу, всі ці клуби-сенсації цієї кваліфікації, на кшталт «Кайрату» чи «Пафосу» - це команди, де провідну роль грають саме іноземці. Але з іншої сторони - якось все одно переживаєш та хвилюєшся за «наших». І от вчора був черговий непростий та похмурий день для страждального українського футболу. І взагалі не хочеться звинувачувати «Полісся», єдине шкода, що не дотерпіли і не взяли символічні очки. Можна багато говорити про «Шахтар» і ми будемо, адже є багато питань і такі команди, як вчорашні швейцарці, повинні бути обіграні значно легше. Але Гірники хоч щось роблять для виправлення, мають якусь стратегію, видно побудову команди, яка зараз переживає певний злам. Їм банально потрібен час. Але тут хочеться вкотре криком чайки сказати кілька слів про нашу національну «гордість». Так, раніше це була гордість, адже був період, коли за «Динамо» вболівала вся країна, і десь заслужено і зрозуміло. Зараз візьмемо це слово в лапки, адже не всі за них топлять, ну і ясно, що тут пишатись нема чим. Чергова слабка та безвольна гра. От важко зрозуміти, чим взагалі може брати нинішнє «Динамо» будь-якого міцно склеєного суперника. Фізична підготовка команди - це просто жах, гравці як кульки просто на очах втрачають повітря. Індивідуальна майстерність - ну це зрозуміло, у більшості вона просто відсутня, уже навіть на моменті first touch, тобто прийому мʼяча. Ігровий інтелект - краще це слово не вживати. Тактика: ну давайте не будемо ображати тренерський штаб, де багато дійсно легенд клубу. Скажімо так, її просто немає. Слава Богу, вимучили той нещасний гол і тепер тренер може сказати, що трохи не пощастило і лише вилучення в першому матчі дало негативний результат. Окремо тут хотілося би сказати про ставлення до процесу. Ситуація з Шапаренком просто переходить всі межі. Я просто не розумію, як гравець може так ставитися до своєї команди, до результату, бути професіональним футболістом. В той момент просто хотілося дати Миколі добрячого стусана. І це не агресія, не бажання принизити його. Микола дійсно багато зробив для клубу, можливо, втратив мотивацію, бажання. Але, ну бляха, треба залишатися професіоналом і битися як за емблему, так і за себе. Але такими моментами, як з тими браслетиками, стає зрозуміло, що й очі вже не горять, а колись це було основним аргументом «динамівських сердець» та Ігоря Суркіса. Нема нічого, зірка згасла, навіть якщо їх аж три. І тут можна писати і про трансфери, і про можливості, і про переїзди, і про війну. Але констатуємо, що це провал, не дивлячись на обставини, провал саме цих гравців, цього тренера, цього персоналу. Вони не підготували і не підготувались, втратили бажання, потухли, поламалися фізично та морально, послали один одного нах..й і просто здалися як команда та колектив. Їм в голові трансфери в Європу, гламурні силіконові дівчата, зарплата і кальян, а ще поговорити, як їх всі незаслужено поливають брудом. Так ось, абсолютно заслужено. Дуже боляче на це все дивитися.