Любі підписники, команда проєкту ЕГЕ films, яка активно продовжує й зараз збирати фольклор північного Лівобережжя (в т.ч. й Східного Полісся), має свою банку в Монобанку. Ви можете задонатити як разово, так і оформити щомісячну підписку. Кошти використовують для підтримки та реалізації проєкту: організації експедицій по селах, створення різноманітного контенту з матеріалів експедицій, підтримка або закупка нового, кращого технічного обладнання. Тож з вашим невеликим донатом може бути збережено ще більше традиційної культури північної частини Лівобережної України. Дякую також від себе особисто кожному за підтримку, бо вважаю роботу проєкту ЕГЕ films безцінною та високоякісною! Робота цього проєкту також певним чином повпливала на моє загальне захоплення традиційною культурою та ще більшу любов і захоплення традиційною культурою свого рідного краю. Посилання на Монобанк проєкту ЕГЕ films:https://base.monobank.ua/9gmN79ydWDH6ck?utm_content=link_in_bio&fbclid=PAZnRzaASvLT9wZG9mAmV4dG4DYWVtAjExAHNydGMGYXBwX2lkDzEyNDAyNDU3NDI4NzQxNAABp-x9hW739QLEQM2c8IIk4GVk1A5Hax5aMIa-FKCRKsVeWm2MDRDwzYrm5hw5_aem_iKTAzE9VpEl_ROpfnyiKuA&utm_source=ig&utm_medium=social#subscriptionsПосилання на Інстаграм проєкту: https://www.instagram.com/ehefilms?igsh=OXlmcDRtYjV2dWR5та на YouTube:https://youtube.com/@ehefilms?si=IojgvAMzsXlqAyTo
1950 рік, Торонто, Канада. У Народному домі проходить перша виставка експонатів Українського воєнно-історичного інституту. На світлині очільник цього закладу, полковник Армії УНР Михайло Садовський стоїть у товаристві уважної молоді й гордо тримає в руках унікальний артефакт – прапор Уманського полку кінних запорожців. На полотнищі чітко видно промовистий напис «На смерть за Україну» та зображення черепа з перехрещеними кістками. На стінах позаду експозиції розміщені плакати, що прославляють «лицарів військ Української Народної Республіки – борців за державність України 1917–1921» і вшановують пам’ять героїв Крут (1918) та Базару (1921). На звороті фотографії зберігся автентичний штамп Воєнно-історичного інституту з тризубом і постаттю вояка.Для тих, хто змушений був покинути Україну, це було більше ніж наукова діяльність. Це був спосіб опору: показати, що дух української боротьби ще живе і є люди, які, попри далеку відстань, зберігають та демонструють пам’ять про нього для майбутніх поколінь вільної України.Нарешті в грудні 2025 року цей безціннний історичний спадок повернувся в Україну, і нині вже наш музей готує виставку «Шлях героїв» із цими унікальними артефактами визвольної боротьби українців за свободу й незалежність у 20 сторіччі.Джерело: Національний музей історії України.Темна Академія ✺
вітаю волонтерок і волонтерів мого серця зі святом! і тих, з ким не знайома, звісно! ви робите неможливе безкінечно, і я в перманентному здивуванні й зворушенні, що маю за щастя свідчити це зсередини.майже зневажаю свята, окрім тих, що пов'язані з державністю, але цей день став ще одним моїм внутрішнім днем подяки світу за людей. жити боляче й холодно, проте завдяки волонтер*кам мені буває спокійно, радісно й не самотньо [особливо, коли хтось доїжджає до Берліну і ми обіймаємось]. український волонтерський рух — ще одне диво, про яке навряд чи складатимуть легенди, але дослідження точно будуть.хай всі боргові збори та "запити на вчора" закриваються миттєво! хай вистачає рук і часу! хай комунікація буде швидкою й простою! і хай здохнуть москалі, звісно.якщо хтось когось хоче привітати:🥀 Полю і Христю — донатом на авто зв'язківцям 81 ОАемБр🕸БФ "Шлях небайдужих" — донатом на потреби 3 БрОП НГУ "Спартан", Покровський напрямок ✨️мій любимий БФ "Фронт плюс тил" — осьдечки на підтримку групи РЕБ 412 бригади Nemesis🖤майстерню FPV KLYN Drones 💀мене — донатом на 3 бінокуляри для ССО чи на майбутній РЕБ для 116, чи на FPV (це моя чергова банка для KLYN Drones, яку збираю в фоновому режимі і перекидаю їм, коли вона наповнюється)
а це ось випадково знайшла в закладках:Місце запису: село Пуста Гребля Коропський район Чернігівська область;Дата запису: 3 серпня 2002 р.;Хто записав: Корацюба Євгенія Григорівна;Респондент: Кисіль Марія Єлисеєвна, 1927 р.н.;Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Пуста Гребля Коропського району Чернігівської області.(Свідчення з фондів Музею Голодомору).5-6 років було. Я страшна була пухла і мати пухла. Четверо дітей у матері. Хлопці їли молоко. Була у нас корова. А ми з матір’ю – медунки і од їх пухлі були. Очі не дивилися і живіт як барабан. Батько у нас умер. Я мати пошти сліпа була. Чого голод був не придумаю. Бог його знає, не вродило бог його знає. Їли ракушки. Знаю, шо у мого дядька хлопчик умер.У 1946-1947 нехватало чогось. Нічого було їсти. У колгоспі у буртах була картопля. Вона погнила. Збирали біле у торбинку. Промивали, добавляли соди і пекли млинці. Дуже добри були. Чого голод був – не вродило, я не придумаю. Бригада позабирала жито, шо мати напахала. Жито молотить мати, приходять з бригади. Мати каже: «Хоч убіть, а не оддам», та вони взяли й забрали. У хуторі не вмирали. Їли гнилички які собирали. Зелень збирали і їли.
перший найкращий в світі подкаст -- це подкаст Марини.другий найкращий в світі подкаст створили ЕГЕ films (Ірина Данилейко і хто?): "Нашою першою співрозмовницею стала Катерина Трохимівна Боголій, яка народилася у селі Окунинів, що до 1964 року лежало на березі мальовничого Дніпра. Через створення Київського водосховища Окунинів і сусідні села опинилися під водою, а люди роз’їхалися по Чернігівській та Київській областях, шукаючи нові домівки.Це наш перший лЕГЕнький подкаст і ми не образимось, якщо під час нього ви заснете, дивлячись перед сном)) бо він такий: про все потроху, з добрими і затишними людьми, в яких ви впізнаватимете своїх найрідніших. Думаємо, ви хотіли б задати такі ж питання своїм бабусям і дідусям, і, можливо, ми надихнемо вас!Кожне відео на нашому каналі – це результат виїздів в етнографічні експедиції. Ми будемо дуже раді, якщо ви зможете фінансово долучитися до наших пошуків та досліджень, з результатами яких ми обов’язково ділитимемось з вами!"ОСЬ ТУТ МОЖНА ПІДТРИМАТИ ЇХНІ ЕКСПЕДИЦІЇяк нам всім пощастило!
Друзі, маю для вас хорошу новину. Розпочинаю співочий курс з вивчення традиційних колядок та ліричних пісень Київського Полісся, який стартуватиме з 22листопада цього року. Для Вас, це буде чудова нагода ознайомитись не лише з пісенним матеріалом покинутого села з зони відчудження - Чапаївки (стара назва Хоромне), але й з діалектом цього села. Це відмінна можливість для тих хто хоче освоїти базові навички вокальної майстерності з традиційного співу Київського Полісся. Чапаївка (раніше Хоромне, потім Затонське) — це колишнє село в Київській області, яке входило до складу Чорнобильського району, та виселено в 1986 році через наслідки аварії на ЧАЕС. Багато хто з Вас, знає мене та цікавиться моєю творчістю та діяльністю. Але багато хто з Вас може запитати в чому ж унікальність цього курсу. То я поясню. З самого дитинства я виростав в середовищі, де ще активно виконувалися різножанрові календарно - обрядові пісні, ліричні пісні та духовні піснеспіви на унікальному діалекті, характерному для Чорнобильського краю. Від самого малку, я вбирав в себе цей безцінний матеріал, не знаючи, що в подальшому стану носієм цієї унікальної пісенної традиції. Цей співочий курс не лише ознайомить Вас з пісенною культурою Київського Полісся, але й дасть змогу в чудовій, тихій атмосфері, насолодитись унікальними давніми стравами приготовленими в справжній печі, за рецептами цього покинутого села. Тепер власне про сам співочий курс. До плати за співочий курс входить:- 3 дводенні заняття в сумі 6 занять тривалістю 3год кожен (сб-нд, сб-нд, сб-нд);- смачнюща традиційна вечеря та сніданок;- місце для ночівлі в затишному будинку для іногородніх (йде бонусом).Можливо для бажаючи буде проведено заняття і в будній зручний для Вас час. За більшими деталями звертайтесь у приват. Буду вдячний за репост.
oh la la, це видозмінене повторення вже десятки разів сказаного (і тут, і всюди).ніщо не має значення, окрім фронту, і я часто постійно розмірковую: як робити все, що роблю, ефективніше? одне з моїх хворих бажань -- залучити якомога більше людей до горизонтальних взаємодій, де кінцевою точкою в ланцюжку буде безпосередня, швидка, стала, стабільна підтримка підрозділів. тому я за любий двіж, якщо він волонтерський, і ні про що більше не говорю, окрім як про збори-війну-fpv-РЕБи. якщо раптом серед вас є люди, котрі поки не наважувалися відкрити допоміжні банки, бо *будь-яка причина* -- напишіть мені чи сходіть сюди почитати про мій досвід (починаючи з першого посту там є інструкції, ближче до кінця -- мої експерименти та регулярні практики). ні на що не претендую, але займаюся цим 2 роки нонстоп і, можливо, зумію в тій самій формі розказати-показати, підтримати чи заохотити. [принаймні, всі свої тексти про збори я пишу немов би колишній собі, бо в 2023 мені дуже не вистачало когось, хто все б пояснив: від "як завести картку Моно, якщо не живу в Україні сто років?" до "що робити, якщо не вмію в картинки й графічні редактори?", від "о котрій годині постити збір?" до "ой, все пропало! не знаю, як закрити банку"].і це теж повторюю: нам потрібно більше людей. більше рук -- швидше плетуться сітки. більше банок -- швидше буде РЕБ. а якщо ви +- в берліні і хочете щось на кшталт консультації чи колаборації-для-збору -- тим паче пишіть. і за репост буду вдячна. раптом це не ілюзія, і окрім мене колишньої все оце написане допоможе ще комусь.
я була зовсім маленькою, коли мій гардероб почала формувати баба Валя. баба Валя шукала мені мої перші не родинні вишиті сорочки і спадници по селу.ну а баба Слава завжди недовольна тим, шо ми одягаємося "як опудала". баба Слава любить такий стиль: в'язана люрексова майка з декольте золотого кольору, штіблєти, спортивні штáні. верх має бути максимально відкритий і трошечки соблазнітєльний. І НІЯКИХ ХУСТОК. ніякої довжини нижче коліна. ви не монашки, шоб так хадить.ще з шкільних часів ношу сукні усіх своїх бабусь — бо вони красиві і старомодні, а все, що старомодне — не нудне. українські дизайнери — це харашо, канєшно, але бабин шифанєр, прабабина скриня, похоронний вузол і чердак – найлуччіші. [тому баба Слава впевнена, що я не вийду заміж].деякі бабині сукні шилися з тканин, які мали використовуватися як фільтри на шосткинських фабриках. якщо це не перформативно-поетичний акт в текстилі, то ну я не знаю. а синій лабораторний халат баби Валі пережив берлінські демо-оргії. як я хочу додому, чорт.
снилося, як літаю під стелею ображіївської хати (в прихожій у баби Слави) на білих полотнах (як у циркових гімнасток), готуюся до концерту "панна вмерла". в залі Корчинський, я в когось закохана і питаю ДК, чи він прийде. а він не прийде, бо на війні.друга частина сну — Ображіївка, десь в районі клубу велика сцена, на якій ми маємо грати, взуваю ті самі рожеві чобітки, фарбуюсь, вибираю помаду. купа знайомих (Катька Малишчиха, Оля Гарбуз, ще однокласниці), я зі сцени в мікрофон кажу "перестаньте називати мене Катьою, я Катерина!". і хтось шепоче "Катюуууша" по-зміїному. неможливість відстояти своє ім'я — безсилля.вирізані вінки, гребінці з паперу.мама шле фото з Ображіївки, думаю про окупацію: яка вже, яка може бути, про окупацію зі снів. в селі збереглося багато текстилю. не знаю, куди поділися сорочки з музею, а було прям багато (білим по білому насамперед). в кожній хаті, куди заходила, було про що питати й слухати. Катя Ю. має колекцію і архів, баба Катя сама створює колекції. є що втрачати.
сьогодні останній день бабілонівської програми "каша-водка-ейзенштейн", де вони святкують закінчення війни сєрмяжним фуршетом і пропагандистським фільмом ("The war is over." – написано в їхній імейл-розсилці).якби мене запитали, щó суттєве спричиняють ці всі демо – не відповіла б. відповідати треба лекцією, а не реченням "нічого, але це як подивитися". звісно, інша справа -- залити балончиком вікна і стіни (Babylon же під охороною?), написавши слово "фашисти" 14 разів. *ЦЕ ІРОНІЯ*жбурляння аби-якими негативно конотованими + ідеологічно забарвленими словами на демо та й взагалі під час війни -- чудова жива ілюстрація загальної деградації та "демократизації" дискусії. можливістю говорити голосно (=засобами ретрансляції) оволоділи (але не "заволоділи"), зокрема, і найтупіші теж, а позаяк їхні екзистенційні потреби, функції та звички зводяться до поглинання, віддзеркалення та тиражування, ми спостерігаємо цей квазіреванш русофілії. "квазі" -- бо російська культура так і не стала табуйованою; її де не де прибрали з програм європейських університетів на пару семестрів і витримали паузи в показуванні російського протягом кількох місяців в 2022. так ліниво мій брат іноді ховає цигарки від мами, бо знає, що йому нічого не буде, проте зайвий раз слухати її крик не хоче. реванш по відсутності заборони/знищення -- абсурд, проте Спектакль його зараховує.всі ці вчорашні мавпи з публіки, що скакали (се правда!) та вимахували перед нами брошурами та ганчіркою СССР – загублені в котлі глобалізації персонажі, для яких доторкнутися до чогось нібито сильнішого й вічного дорівнює відчути себе нарешті гучними, а отже, існуючими.насправді варто трохи переформулювати питання з другого абзацу, і тоді (не)дієвість демонстрацій постає в новому світлі. чи можу я свідчити про суттєві зміни внаслідок берлінських демонстрацій?так, можу (тут ми не будемо дефініювати "суттєві зміни", тому що це вже захід в площину особистої філософії, і я готова говорити про це лише за донати або ж з моїми інтелектуально співзвучними друзями).а взагалі: пиздіти про (не)ефективність VS на практиці впевнитися в ній -- це про різні світогляди. я песимістка і не вірю, що без внутрішньої потреби, волі, свідомої роботи і готовності до поразок [тривалістю в десятиліття]може відбутися хоч щось суттєве.ми повертаємося в 1920ті гострими доторками голок, що мають зімітувати створення перфокарти.возвеличення примітивного, але вже розмноженного в тисячах тисяч творів "постулату" – про це, зокрема, всі наші любимі столітні німі фільми і тексти. вони не були про це, але наділені новими інтерпретаціями тепер. чесно кажучи, мені нудно від тупості так, що іноді я перетворююсь на мізантропа. і я, чорт, терпіти не можу ходити на демонстрації, але ходитиму.
TGLIST.COM.UA
