Привіт усім ще раз.Давайте по порядку розкажу, що й як. Може, так і вийде повернутися сюди.Зараз буде серія маленьких історій. Готові?1. Після літніх змагань, коли я буквально горів кросфітом, я раптом усвідомив, що в цьому кросфіті я мало що вмію. І пірнув у тренування з акцентом на техніку. Багато чого не виходило, я нервував і думав: «Та хто я такий, щоб узагалі щось писати про тренування?»Зараз розумію — я ж не експерт, я жива людина. І можу ділитися своїм шляхом, як є. Тим більше, тренування завжди були однією з головних тем на цьому каналі. Тому сьогодні було таке собі повернення на каналі. Описав своє тренування.2. Ще я тут писав про біологію, нутриціологію й інші наукові штуки. Там теж було багато суперечок. І коли я почав читати книжку «Смерть експертизі» (її радив Баумейстер), то якось поставив паузу на всіх біологічних темах. Бо хто я такий, щоб про це писати? Принаймні поки що. Але з іншого боку, хто, як не я?)3. Паралельно з усім цим я пішов вчити Python. Так, у мене буває таке — швидко загорівся і понісся. Вчу вже кілька місяців. Подобається, хоча часу мало, і тут потрібна стабільність. Програмування виявилося цікавою річчю. І хоч рівень у мене ще дуже-дуже початковий, і в роботі мені це прямо зараз особливо не потрібно, я все одно не хочу кидати. Мені це робить добре.4. Коли я вчився в НАУ, то вступив на прикладну фізику на бюджет після гуманітарної гімназії. Мені справді подобалося, але технічний борг був величезний, і багато чого давалося не так легко, як у школі. Потім — болонська система, бюрократія, КВН, і прикладна фізика для мене закінчилася на третьому курсі. Я перейшов на «захист інформації»… де теж особливо не вчився :)А тепер? Тепер знову вчу математику й фізику. Бо тоді не доучив. У роботі це мені теж не потрібно поки що, але душа тягнеться. Тому й так.5. Колись давно, ще в Києві, я працював в івент-агенції: трохи менеджером, трохи дизайнером, трохи копірайтером, трохи сценаристом, трохи діджеєм.А найбільше хотів бути справжнім сценаристом. Мені здавалося, що в мені є хист до історій. Потім був Comedy, трохи там потусив (не дуже успішно), а потім — Таїланд. І десь там всередині залишилася думка, що я все одно напишу щось своє. Книгу, серіал чи фільм — форма не важлива. Головне — історія. Ідеї я переписував майже десять років. І зараз, ночами, коли є сили та настрій, я знову пишу. Скільки років потрібно, щоб закінчити? Поки що не знаю. Але процес іде — і це вже добре.А до чого все це?Є така книга Джима Мерфі «Внутрішня сила чемпіона. Шлях до найкращої версії себе в житті й спорті». Уся вона — про життя на повну.До речі, я якраз зараз її й читаю :) Тому раджу.Ось такий вийшов пост. Трохи сумбурний, мабуть.І це я вам ще про вивчення японської не розказував, але то вже інша історія.