Ви часто можете помітити затемнені сцени з нетфліксівських документалок про серійного вбивцю чи у хорорах, де на автівку падає дощ, що змиває густу кров. Вже у першому епізоді «Токсичного міста» є така ж, але з машини стікає вода з червоним пилом, що теж вбиває жителів містечка [серіал розповідає про реальні події] - зруйнований сталеливарний завод залишив токсичні сліди, які відбились на здоров'ї живих людей та ще ненароджених, які пізніше з'являлись на світ з різними типами інвалідності.Тут чудово зроблено все - від форми реконструкції подій, коли не відчувається плин часу, до підбору музики. Звісно, драматургія інколи просідає, але добре, що історія не звертає увагу на щось другорядне. У «Токсичному місті» чітко вхопились за три сім'ї і ними ж закінчили. Це й проєкт про сильних жінок, поєднаний з суворою британською соціальною драмою - саме вони стали рушійною силою розвитку Справи щодо токсичних відходів Corby 2009 року.Повторюсь, що рік нас не дуже порадує новими серіалами, тому «Токсичне місто» може протриматись у моєму топі до кінця року. Добре, що Netflix продовжує тенденцію, тримаючи у оригінальних проєктах «своїх акторів» [ті ж Еймі Лу Вуд, Клаудія Джессі]. Взагалі «Токсичне місто» сприймається серіалом, який створювали по-хорошому по дружбі - режисерка Мінкі Спіро забрала Брендана Койла через «Абатство Даунтон», а сценарист Джек Торн - Джо Демпсі і Майкла Соку з мінісеріалів «Це Англія» [минулого року він випустив також важливий для Британії фільм «Джой: Диво життя»]. Чекаю на наступний мінісеріал Мінкі Спіро «All Her Fault» для Peacock про жінку, що їде забрати свого сина зі свята, але у тому місці хлопчика не знаходять.#житомирськийкінофестиваль