В селі відчуваю себе Білосніжкою.

🌿 Не в сенсі, що хочеться вдягнути платтячко та співати для пташечок, а в сенсі, що навколо купа неляканих тваринок. Пташки оселились в кожній будівлі: в дровнику — ластівки, в сараї — синички, на горищі ще якась парочка, поки не розгледів хто, бо дуже лякливі та швидкі.

🐦

Як декорацію в садок з лози сплів шпаківню, більше схожу на вулик. Шпаки не гидували оселею, і тепер з ними доводиться ділитися смородиною, вишнею, ще й на малину заглядаються.

🍒

Під сходами ганку живе ціле сімейство слонів — їжаків.

😄 Ляканих, бо чую, як вони тупотять часто, бачу досить рідко, але навколо шастає багато неляканих, особливо навесні. На них вже навіть Боня не реагує.

🦔

А ще білочка...

🐿️ Оця точно бісить, бо приходить погратися з Бонею рано-вранці (влітку двері завжди відкриті, тож собака приходить і заходить, коли захоче). Білка гасає по паркану, Боня за нею бігає й заливається гавкотом на все село, і все це відбувається, поки не вийду з хати й не видам матних сонних коментарів.

🤦‍♂️

Білочка типу лякається, але через кілька днів приходить знов... І все це насправді так чудово, мені подобається. ❤️ Тож готовий і малиною ділитись, і пару разів на тиждень коментарі видавати.

😄