Історії з сеансів:Все життя вони прожили, мов голуби. Тихо, мирно, в злагоді. Надвечір сідали на лавочці й тихо воркували один до одного. Витримали усі буревії життя, зберегли та значно примножили господарку. Були прикладом й натхненням для дітей та онуків. Разом понад шістьдесят років, а потім він помер. Всі дуже переживали, як переживе цю трагедію бабуся, і дивувались. Бабуся посміхалась, наче світліша й здоровіша стала. Підійшовши на похоронах до труни, все, що вона сказала, це: «Нарешті. Так же ж довго, скотина, жив».В шоці були всі, село гуділо, немов вулик навесні. Діти й онуки перелякались, що бабця з глузду від горя з’їхала. Старша з онук, наливши міцної оковитої собі й бабці, підійшла й відверто запитала: «Бусю, що сі стало?». Й бабуся розповіла, тихо, спокійно посміхаючись.Про їхній шлюб домовились батьки між собою, об’єднуючи господарства. Їй було чотирнадцять, йому — двадцять. Це було не дивно, бо всі так жили й одружувались. Вона про подружнє життя не знала нічого. Мама їй щось нашіптувала, але так тихо й невиразно, що просто вухо чесалось, подружки щось розказували, але як казочку чи побрехеньки. Тому перша шлюбна ніч стала неприємною несподіванкою, особливо така — коли він жорстко, без ніжності притис її до підлоги, а потім ще й побив, щоб не плакала. Пожалілась батюшці в церкві — він запитав, що це вона таке зробила, щоб нормального хлопа так довести? Мамі жалілась — мама казала, що доля така тяжка, що терпіти треба. І вона вірила, бо батько теж періодично дарував матері міцного кулака. І вона терпіла. Народились діти один за одним, й вона знов вагітна ходила. Щось їй не сподобалось, вже й не пам’ятала що, накричала на нього. Побив майже до смерті, тиждень лежала до неба, потім опритомніла й почула, як він говорить комусь, що якщо вона здохне, то він гарну дружину собі візьме, бо в це кістляве одоробло навіть хуй вставляти гидко. Як же ж вона просилась тоді до боженьки, але той небесний дядько осліп й оглух до її молитви. Одужала, відлежалась, кульгавою залишилась на все життя. Дуже налякана була, збігти хотіла, але куди? Всі родичі тут, у селі, паспорта сільрада не давала, грошей не було. Якось на свята він, ледве на ногах тримаючись, з ноги відкрив двері й повалився хропти на підлозі. Вона, як завжди, роздягнула, помила, на собі дотягнула до ліжка. І він вдарив, уві сні, не прокидаючись. І з нею щось сталось, наче якась струна натягнулась й зазвеніла так, що вуха заболіли.Вона зібрала дітей, зачинила у сінях, в льоху взяла мотузки для худоби й батіг. Міцно прив’язала руки й ноги до ліжка й почала бити батогом. Від душі, з усієї ображеної, наляканої сили. Він кричав, матюкався, погрожував, навіть плакав. На світанку вона обкрутила батіг навколо шиї, натягнула так, що аж захрипів й посинів, коли відкашлявся — сказала: «Ще раз вдариш — вб’ю». Розв’язала руку та вийшла до переляканих й заплаканих дітей. Більше він ніколи її не бив, і вона намагалась не провокувати, не сперечалась, була слухняною, в очі намагалась не дивитись. Так і прожили вони далі все «щасливе» життя. Тільки секс не змінився, був усе таким же жорстоким, без ніжностей. Але вже й без побиттів.P.S. Історії змінені для збереження конфіденційності.