🔍 Хто увійшов до команди Шмигаля?Дата призначення — 25 липня 2025 року, Кабінет Міністрів затвердив шістьох заступників Міністра оборони України Дениса Шмигаля.⸻🧑✈️ Генерал‑лейтенант Іван Гаврилюк• Перший заступник міністра оборони• Мав попередній досвід на цій посаді з травня 2024 до квітня 2025, коли пішов нібито за власним бажанням, але ЗМІ повідомляли про конфлікт із попереднім міністром.• Експерт у логістиці Збройних сил: радник командувача Сил логістики, керівник Головного управління логістики, заступник начальника Генштабу, голова координаційної групи допомоги Україні в Німеччині.⸻Сергій Боєв• Заступник міністра оборони• Має досвід у міжнародному фінансуванні (JPMorgan Chase, Credit Suisse), консалтингу (Boston Consulting Group Ukraine) та стратегічній роботі в “Укргазвидобуванні” і “Нафтогазі”.• З грудня 2024 по квітень 2025 очолював напрям євроінтеграції у сфері оборонної промисловості, з квітня — перший заступник міністра оборони.⸻Анна Гвоздяр• Заступниця міністра оборони• Ветеран волонтерських ініціатив: з 2014 року працювала над забезпеченням військових, питаннями полонених і загиблих.• Була радницею Луганської ВЦА, директоркою фонду Притули, і з вересня 2023 — заступницею міністра із стратегічної промисловості. Експертиза — оборонне виробництво, інновації.⸻Полковник Володимир Заверуха• Заступник міністра оборони• 22 роки служби: інженерні війська, протимінна діяльність, керівні позиції у департаменті ВТ політики.• З травня 2025 — перший заступник міністра стратегічної промисловості.⸻Майор Юрій Мироненко• Заступник міністра оборони• Учасник оборони Києва в складі ТрО, командир підрозділу БПЛА, головував у Державній службі спецзв’язку.• Очолював Центр інновацій МО, координував впровадження бойової системи DELTA, має нагороди «Срібний» і «Сталевий хрест».⸻Оксана Ферчук• Заступниця з питань цифрового розвитку і трансформацій• Була радницею МО у 2022 році, координувала систему LOGFAS, платформу “Коровай”, медичну систему ЗСУ.• До війни — топменеджерка Нова Пошта, Prozorro, сервісу “Вчасно”.⸻⸻🧭 Навіщо такі призначення?🎯 Стратегічні задачіШмигаль заявив про створення професійної та результативної команди, здатної реалізовувати системні реформи в логістиці, цифровізації, ОПК та міжнародній співпраці з високою швидкістю.Конкретні завдання таким заступникам мають бути поставлені негайно, результати — швидкі й відчутні.⸻🔄 Кадрові трансформації• Частина команди вже знайома МОУ — як Гаврилюк і Боєв. Частина — з інших відомств, і вони мають за плечима сильний досвід реформування (Мироненко, Ферчук).• Звільнення попередніх посадовців (зокрема Черногоренко), що формує оновлену модель управління з акцентом на цифрове становлення.⸻🌐 Посилення діджиталу та інноваційЗ появою Оксани Ферчук та Юрія Мироненка — Міноборони інтегрує цифрові рішення до логістики, медичного обслуговування та оснащення державними технологіями (LOGFAS, DELTA).⸻📌 ВисновокЦе не просто перестановки. Це — крок до системних змін у Міністерстві оборони. Команда Шмигаля поєднує:• Досвід логістики та стратегічного управління (Гаврилюк, Заверуха)• Економіку, промисловість, аналітику (Боєв)• Громадську активність і волонтерську енергію (Гвоздяр)• Іновативний підхід, дрони та цифровізацію (Мироненко, Ферчук)Така структура має допомогти пришвидшити реформування оборонного сектору України та забезпечити ефективність на всіх рівнях — від реального фронту до цифрового тилу.Підтримати | Сайт |ПідписатисяєППО (Android | iOS)Флюгер (Android | iOS)
Це — просто день.⸻Якщо сьогодні у вас не кращий день — просто згадайте.Жозе Альдо, непереможний 10 років, впав у нокаут за 13 секунд.Криштіану Роналду, на піку форми, не забив у фіналі Ліги чемпіонів.Усейн Болт — найшвидша людина планети — не дійшов до фінішу через травму.Міхаель Шумахер пропустив чемпіонат світу через перелом ноги.Роберт Фішер, геній шахів, зробив дитячу помилку у вирішальній грі.І що з того?Це були лише дні.Погані, невдалі, болючі.Але вони не знищили життя. І не стерли великого.Ми всі падаємо. Але в кожного — є вибір: залишитись долі чи знову стати на ноги.Не робіть висновків про себе на основі одного дня.Навіть якщо він здається провальним. Навіть якщо боляче.Це просто день.А життя — воно довше. І ширше. І ще здивує вас добром.Не накручуйте себе. Не хрестіть себе за помилки.В цьому житті є лише одна річ, яку ми точно не переживемо — це смерть.Все інше — лише питання часу, терпіння, віри.Тому робіть усе, що можете. А в решті — дозвольте Богу діяти.Він не спізнюється. І не забуває.Навіть про вас. Навіть у такий день.Підтримати | Сайт |ПідписатисяєППО (Android | iOS)Флюгер (Android | iOS)
Ми часто прагнемо справедливості. Але забуваємо про гідність.Бо покарати легко. А от не принизити — це вже мудрість.Сьогодні історія саме про це.До вчителя, якому вже було 95, прийшов колишній учень — сам уже з сивим волоссям.Каже:— Ви зробили те, що змінило все моє життя.Вчитель здивувався. А той почав згадувати:— У шкільні роки одному хлопцеві в нашому класі подарували крутий годинник.Ніхто з нас не мав нічого подібного — усі з простих родин. А він ходив і хизувався.Мені так хотілося мати такий, що я не витримав… і вкрав.Хлопець плакав. Ви зібрали клас і сказали:“Годинник треба знайти. Але ніхто не має бути принижений.Ставайте в одну лінію. Я обійду всіх, перевірю кишені й рюкзаки.Але — всім заплющити очі.”Ми всі заплющили.Ви знайшли годинник у моєму рюкзаку. Повернули. Та не сказали жодного слова.Не принизили. Не вказали пальцем. Не відвернулися.І після цього — ще роками ви говорили зі мною по-людськи. Наче нічого не сталось.Я все життя думав про це. І так і не знайшов відповіді.І от сьогодні питаю:— Ви ж знали, що це був я? Ви ж самі мене обшукували… Як могли не змінити до мене ставлення?Старий учитель посміхнувся і відповів:— Я теж тоді заплющив очі.Бо не хотів знати, в кого саме знайду годинник.Я хотів тільки повернути річ.⸻Ми всі падаємо.Але не всі маємо поруч того, хто замість вказати пальцем — заплющить очі.І цим збереже в нас людське.Завжди треба давати людині шанс на виправлення.Бо не кожна помилка має закінчуватись клеймом на все життя.Підтримати | Сайт |ПідписатисяєППО (Android | iOS)Флюгер (Android | iOS)
Війна, яку розв’язала Росія — це не просто конфлікт. Це океан зла.Щоб зрозуміти її глибину, треба дивитись не лише на події, а й на ідеї, що їх породили.Ця війна почалася не з танків — а з отруйних текстів.Зі статті путіна про «єдиний народ», де все подано солодко: мовляв, українці й росіяни — один етнос, одна історія, одна доля.Це була спроба загорнути шизофренічну імперську ненависть у целофан «братства».Але за цією риторикою — зовсім інше.Бо якщо придивитись, стає очевидно:справжня суть не в єдності. А в підкоренні.Російський солдат, що сидить в окопі під Куп’янськом чи біля Авдіївки, навряд чи мріє про «об’єднання братніх народів».Його реальна мотивація — глибша. Темніша.Йому пояснили, що українці — це люди нижчої раси.Які не здатні самі керувати своєю територією.Якими треба розпоряджатись.Яких можна експлуатувати.Яких дозволено вбивати.А якщо буде потреба — знищити.А при захопленні України —відправити їх далі.Воювати. Захоплювати Європу.Нести «русскій мір».І бути гарматним мʼясом нової імперської авантюри.Це не про єдність.Це — про рабство.І це добре видно після окупації.Перше, що зникає — українська мова.У школах вилучають підручники.На будівлях — міняють прапори.А всіх, хто може тримати зброю, одразу мобілізують.Хворий? Літній? Без руки?Неважливо. Там немає «не хочу» і «не буду».Кидають у підвал.І після тортур — підписуєш контракт.І вперед — копати окопи. Проти своїх.⸻Але є один закон, який працює завжди:зло, що виросло на брехні, зжирає себе зсередини.Росія не впорається з війною, яку сама й розпочала.Бо ця війна оголила її гниль — і тепер вона розкладається.Повільно. Болісно. Але невідворотно.Це не просто політична криза.Це — системне гниття імперії, яка вже не може зупинитись, але й перемогти — не здатна.⸻І, можливо, саме заразнаближається час, коли збудуться слова Джохара Дудаєва:«Коли зійде українське сонце — Росія розвалиться».І це буде не просто перемога України.Це буде перемога правди — над століттями рабства, тортур і зневаги.Підтримати | Сайт |ПідписатисяєППО (Android | iOS)Флюгер (Android | iOS)
Останнім часом знову активізувались страшилки про мікрохвильові печі.Кажуть — шкодить, «опромінює», «вбиває їжу»…Давайте спокійно розберемось, що з цього правда, а що — просто гра на нашому страху.Друзі, в мікрохвильовці немає ні радіації, ні атомної станції, ні хімічного комбінату.Це звичайний побутовий прилад, який гріє їжу за допомогою електромагнітного поля, а не “зсередини ядра”, як іноді здається у страшилках.Що насправді відбувається?Мікрохвильова піч змінює полярність електромагнітного поля мільйони разів на секунду. Через це починають швидше рухатися поляризовані молекули води, жиру і цукру. А це і є — тепло.Так ми й отримуємо гарячу їжу.І головне — поле діє на весь обʼєм продукту одночасно, тому їжа розігрівається набагато швидше, ніж у звичайній духовці. А що швидше — то менше руйнуються вітаміни та корисні речовини.До речі, невидиме світло — це теж електромагнітне поле.І наші телефони працюють на такій самій частоті, як і мікрохвильові печі. Ми тримаємо їх біля голови десятки разів на день — і, як бачимо, живі й мислимо.Жодне випромінювання не залишається в їжі після приготування.Як світло не залишається в кімнаті після того, як вимкнули лампу — так само і з мікрохвильовкою.⸻У наш інформаційний вік увага — це головна валюта.І саме за неї йде щоденна боротьба.А найпростіший спосіб заволодіти увагою — це викликати страх.Ось чому нас так наполегливо лякають — їжею, водою, мікрохвильовками, усім підряд.⸻Не ведіться. Це повна нісенітниця.Думайте. Перевіряйте. Не бійтеся.Підтримати | Сайт |ПідписатисяєППО (Android | iOS)Флюгер (Android | iOS)
Мовчання — це золото.А вчасне мовчання — це вже сила, мудрість і контроль.Найбільше враження іноді справляє не те, що ми сказали —а те, що свідомо промовчали.Особливо — після удару.Після зради. Після підлості.Бо саме в цю мить від вас чекають реакції: емоцій, слів, істерики, помсти.І коли її не отримують — починається найцікавіше.Пауза б’є сильніше за відповідь.Кожна секунда вашого мовчання множиться на тривогу в голові того, хто вас зачепив.Він фантазує. Уявляє. Здригається.У кожній фразі бачить натяк, прихований меседж. У кожному погляді шукає підказку. Бо найстрашніше — не знати, що буде далі.Мовчання — це не слабкість. Це вибір.Це спосіб сказати: я не гратиму за твоїми правилами.Я вищий. Спокійніший. Сильніший.І найгірше для того, хто хотів вас зламати — побачити,що ви просто живете далі.Спокійно. Щасливо. Мудро.Бо розумні не мстять. Вони зростають.І це — найглибша відповідь з усіх можливих.Але іноді…мовчанням не відбитися.І тоді треба діяти.Різко. Сильно. Першим.Але про це — іншим разом. Якщо цікава моя думка постав 👍. Буде 250, продовжу тему…Підтримати | Сайт |ПідписатисяєППО (Android | iOS)Флюгер (Android | iOS)
Костянтин Оборін.Полковник. Льотчик. Людина.Друг.Ми не раз писали про героїв, які залишають по собі не тільки звання — а й памʼять. Живу. Особисту. Гостру.Костянтин був саме таким.Він тісно співпрацював із нашим конструкторським бюро. Завжди на зв’язку. Завжди чесний, прямий, глибоко людяний.Між нами були не лише ділові контакти — було взаємне тепло. Повна довіра.Він завжди допомагав — і знав, що на нас теж можна покластись.Його позивний — “Камікадзе”.Але був він не про смерть. А про життя, віддане без залишку.Про безстрашність та готовність — завжди бути там, де треба.Якось приніс нам хвіст збитого «Орлана». Подарував як символ: ми працюємо не дарма. Ми робимо правильну справу.Ми разом — на одній стороні.Йому було 63.Але він продовжував літати. До останнього.Командував ескадрильєю, виконував бойові завдання, жив не за віком — а за совістю.Таких уже майже не лишилось.Нам болить.Не тільки як команді. Не тільки як українцям.Нам болить — як людям, які мали честь його знати.⸻Вічна шана, Костянтине.Дякуємо, що був поруч.І що показував, як виглядає справжня висота.Підтримати | Сайт |ПідписатисяєППО (Android | iOS)Флюгер (Android | iOS)
Як Україна створила зону «kill zone» і змінила хід війни🔻 Лінія фронту перетворена на мʼясорубку:Уздовж усієї передової створено смугу у 20 км (10 км у глиб кожної сторони), де все, що рухається, оперативно знищується дронами.Це — kill zone. Її контролюють не гармати, а FPV-дрони.🔻 Колони не проходять:З 2022-го РФ втратила можливість широких проривів — техніка знищується ще до виходу в бойовий контакт.За даними системи OCHI, що централізує відео понад 15 000 українських екіпажів дронів, щільність контролю повітря — безпрецедентна.🔻 Зміна тактики РФ:🔸 Малі групи по 5–6 осіб🔸 Мотоцикли, квадроцикли, пішкиАле навіть така тактика часто завершується влучанням FPV-дронів.🔻 Наступний етап — “Drone Line”:Планується розгортання безпілотної “сірої зони” на 15 км углиб, яка в перспективі розшириться до 40 км.Це — фронт, де працюють тільки машини. Людина там — мішень.⸻📊 Статистика змінює картину війни:• 69% ударів по живій силі — дронами• 75% ударів по техніці — дронами• Артилерія: лише 18% (піхота) та 15% (техніка)📦 Україна виробляє ~30 000 дронів дальнього радіусу на рікВартість одного — $50 000–300 000Для порівняння: вартість ракети — у 10 разів більша.Дрон — дешевше, точніше, швидше.⸻🧠 У такій війні важливо не лише запускати дрони, а й ефективно їх збивати.Саме для цього ми, конструкторське бюро “Технарі”, створили тренажери «Чайка-М» (відомі як «Мухобійка»).Це мобільні системи для підготовки бійців до ураження ворожих дронів з АК-74 або гладкоствольної зброї.Тренажер моделює реальні польоти дронів з різних напрямків і на різній швидкості — бо в сучасній війні реакція і точність вирішують усе.Наша мета проста: більше збитих дронів — більше врятованих життів.⸻🔻 ВисновокУкраїна створила нову модель війни — з дистанційним домінуванням, масовим використанням дронів, глибоким відеоаналізом і оперативним наведенням.У зоні «kill zone» майбутнє вже настало.І це майбутнє — не про броню. Це майбутнє — про точність, швидкість і технології.Ті, хто вчиться — виживають. Ті, хто тренується — перемагають.Підтримати | Сайт |ПідписатисяєППО (Android | iOS)Флюгер (Android | iOS)
Ми звикли говорити про героїв на парадах і в новинах.Але справжні зустрічі з ними — щоденні. У маршрутках, на зупинках, у чергах.Цей пост — про те, як не прогавити момент, коли повага важливіша за слова.Ветеран не має просити.Щодня вулицями наших міст ходять ті, хто повернувся з фронту — вже іншими.Хтось на протезі. Хтось із тростиною.Хтось тримається за поручень — а хтось тримається за життя.Хтось просто повільніше рухається — після поранення, контузії, операцій. І це не завжди видно одразу.Іноді ми просто не помічаємо. А іноді — помічаємо, але мовчимо. Бо не знаємо, що сказати. Бо боїмося образити. Бо звикли відводити погляд.Але ветерану не потрібні фанфари й сльози.Не потрібні публічні обійми чи героїчні промови.Йому потрібно, щоб у маршрутці, метро — хтось просто підвівся. І мовчки поступився місцем.Це не подяка. Це — звичка цивілізованої нації.Такі речі не мають регламенту, зате мають вагу.Бо якщо людина втратила руку чи ногу — не треба чекати, поки вона попросить.Просто підведіться.Це не геройство з вашого боку.Це — елементарна повага.І вона, на відміну від війни, нічого не коштує.⸻Справжня вдячність — у щоденних діях.Простих. Непомітних. Але потрібних.Підтримати | Сайт | єППО | Флюгер |Підписатися
Ми часто говоримо про війну, державу, відповідальність. Але ж справжній тил — це не штаб і не кухня. Це очі дружини. Тепло маминої кухні. Дитяче “татусю, я скучив”.Давайте сьогодні поговоримо про цей тил. Про те, як його не втратити.Хочеш бути щасливим? А ти готовий?Усі проблеми між чоловіком і жінкою починаються не з грошей, не зі слів і не з побуту.Вони починаються з одного простого питання:ти готовий до справжнього щастя?— Хочеш бути щасливим?— Так, звичайно. Але він… але вона…Зробив не так. Не зробила вчасно. Не попередив. Не порадилась. Не подзвонив. Не сказав. Не підтримала. Не, не, не…А щастя — не приходить саме.Воно приходить через шлях.Через гіркоту.Через терпіння.Через внутрішню боротьбу.Через пробачення, яке дається важко.Через прийняття недосконалого — замість мрії про ідеальне.Через сотні дрібниць, які не видно нікому, крім вас двох.І через вибір: залишитись разом — замість втекти.І якщо ти не готовий пройти це —ти не хочеш щастя.Ти просто хочеш зручності. Щоб тебе любили — а самому не довелось стискати зуби.Це вже не любов. Це — гра в одні ворота. Це егоїзм.І якщо ви обоє хочете лише для себе —не мучте одне одного.Живіть окремо. Не чіпайте нікого. Не раніть.Бо любов — це не магія, не ідеальність.Це робота.Щодня.Над собою, над стосунками.Це коли сварка — не кінець.А шанс навчитись і триматись міцніше.Бо ви один за одного — важливіше за все.Оце і є — справжнє “хочу бути щасливим”.Підтримати | Сайт | єППО | Флюгер |Підписатися
TGLIST.COM.UA
