Чому ми повертаємося до людей, поруч із якими нам було боляче?

💔

Ви вже знаєте, чим це закінчується. Пам’ятаєте сльози, образи, розчарування. Пам’ятаєте той момент, коли сказали собі: «Все. Більше я так не хочу».

А потім біль трохи стихає.

Погане поступово відходить на другий план, а в пам’яті все частіше з’являються хороші моменти: обійми, розмови, сміх, близькість, ті дні, коли вам справді було добре🤍

І десь усередині виникає:
«А може, все було не так погано?..»

Нас може тягнути назад емоційна прив’язаність, страх самотності, надія, що цього разу все буде інакше, або звичний сценарій стосунків.

Іноді знайомий біль психіці легше витримувати, ніж невідомість без цієї людини.

Саме тому ми можемо плутати сум за хорошими моментами з бажанням повернути самі стосунки.

Але хороше не скасовує того, через що ви вирішили піти.

Тому перед черговим «давай спробуємо ще раз» запитайте себе:

«Я справді хочу повернутися до цієї людини - чи просто не хочу проживати біль і сум після розставання?»

Іноді біль від розставання - це ціна за життя, у якому ви нарешті обираєте себе☝🏻✨

А якщо ви помічаєте, що знову повертаєтесь туди, де вам боляче, або схожий сценарій повторюється вже не вперше - можливо, варто дослідити, що саме так сильно тримає вас у цих стосунках.

З цим можна працювати.
якщо відчуєте, що готові розібратися глибше -я поруч🤍