Зʼїж книгу | Про що думати, коли ніхто не бачить«Полюбовниця Вітґенштайна»Девід Мар...

Про що думати, коли ніхто не бачить«Полюбовниця Вітґенштайна»Девід МарксонНа всій планеті з-поміж живих істот лишилася лише одна людина — Кейт. Вона переїжджає з місця на місце, інколи топить піч рамами від картин із Лувру, інколи читає біографію Брамса, а інколи годує, можливо, неіснуючого кота. «Спочатку я залишала послання на вулиці», — каже Кейт. Ці послання, звісно, ніхто не читав, однак один її текст усе ж знаходить свого читача — це щоденник Кейт, який, власне, і є текстом книгиУся книга складається з коротких речень, що містять у собі різноманітні факти: від тверджень як з енциклопедій гуманітарних наук до фрагментів особистої історії героїні.Людвіґ Вітґенштайн у своєму «Логіко-філософському трактаті», на який Марксон певною мірою спирається, пропонує дивитися на світ як на сукупність фактів, обмежених межами мислення та способами вираження думок. У пункті 1.1 він якраз пише, що світ — це сукупність фактів, а не речей. Марксон, своєю чергою, цитуючи Вітґенштайна стилістично, ніби пропонує читачеві уявити, як «Логіко-філософський трактат» працював би в реальному життіУ своєму хаотичному потоці думок героїня часто уточнює й виправляє саму себе, розгортаючи раніше висловлені думки. Теми, яких вона торкається, постійно повторюються. Таким чином читач ніби може вивести формулу — з чого складається світ Кейт (моя версія):візуальне мистецтво + музика + філософія + бачення краси + біль утрати + самотність + депресія + божевілляОстанні два пункти — зовсім не спойлер, адже на самому початку тексту героїня зізнається, що раніше переживала напади божевілля. Водночас читач не має жодної можливості перевірити, чи ці напади справді припинилися, так само як і немає жодних гарантій, що Кейт і справді є останньою людиною на землі, адже, можливо, цей факт — лише красива метафора, втім, як і назва роману, де «полюбовниця» радше означає послідовницю (принаймні тому, що в гея коханки бути не могло)Якщо уявити цей роман або життя Кейт як величезну пустелю, то кожна її піщинка наповнена красою. Наприклад, тут є роздуми про те, як одні й ті самі об’єкти можуть бути по-різному визначені:Наприклад, якщо я висновую, що на картині немає нічого, окрім форм, то чи не висновую я тим самим і того, що на цих сторінках немає нічого, окрім літер? А тут вже про істинність визначеного:Крім того, учні Рембрандта малювали золоті монети на підлозі його майстерні, і вони видавалися такими реальними, що він нагинався їх підняти.…Монети лишалися монетами лише доти, доки Рембрандт не нахилився по них До речі, ця байка не має документального підтвердження, як і багато з того, про що говорить героїняЗагалом, у тексті чимало непрямих міркувань про те, що істина формується спостерігачемМожливо, художниця, бувши пейзажисткою, насправді й не хотіла малювати іншу людину. Але, можливо, інша людина наполегливо дивилася з вікна, поки художниця працювала над картиною.…А якби художниця заплющила очі або просто відвернулася, чи була б інша людина у вікні? І повертаючись до піщинок: текст буквально спонукає здійснювати над ним розкопки й порпатися в артефактах часів від Гомера до Віллема де КунінґаНа завершення, варто зазначити, що, попри те, що книгу написав чоловік, йому абсолютно вдалося зберегти переконливий жіночий голос головної героїні. Цікаво, що Кейт неодноразово згадує в тексті про свої місячні, а ще зауважує, що ні в «Одіссеї», ні в «Іліаді» немає жодного слова про менструацію, тож можна напевно сказати, що ці тексти писав чоловік, спростовуючи теорії про жінок-авторок.А ще Кейт жартує з Джона Раскіна, мовляв, той…стільки років роздивлявся античні скульптури, що ледь не знепритомнів у першу шлюбну ніч, коли дізнався, що в живих жінок є лобкове волосся Це, до речі, також історично не доведений фактСуб’єктивно.Красивий, глибокий, непростий текст, який водночас потужно працює і на інтелектуальному (копати — не перекопати), і на чуттєвому (співпереживати — не доспівпереживати) рівнях. Рекомендую до читання цю прекрасну книгу, 8/10#зк_відгук 156 (2)