Channel Духівник - @duhivnyk - №3122
Тебе більше не буде. Будеш ким завгодно іншим. Сьогодні ж — повертаєшся додому.— Богдане.— Що?— Я не можу просто прийти. Вона десять разів за ці роки вмирала.— Я знаю. Я організую тобі шлях. Не сам. Ми поїдемо разом. Тільки спершу — туди, де її саму звели в життя.— Куди?— До отця Романа.Олександр заплющив очі.Удосвіта вони під'їхали до храму святителя Михайла. Двір був порожній. Двері причинені. Йшла рання Літургія, чути було тихе читання шостого часу. Богдан зайшов перший. Олександр стояв на порозі. Не міг переступити.Отець Роман якраз обертався із кадилом до запрестольної ікони. Побачив. Зупинився. Поставив кадило. Сказав без емоції, як кажуть давно очікуване:— Заходь, сину. Я тебе вже два роки чекаю.Олександр зайшов. Упав навколішки на холодну плитку. Не міг говорити. Отець Роман підійшов, поклав руку йому на голов що у. Тихо:— Я знав. З першого ладану знав. Бог показав мені — і Він же не дав тобі загинути. Це не диво, Сашко. Це Його порядок. Ти не для себе вижив.Олександр зміг тільки шепнути:— Ганна…— Ганна знає, що ти живий. Вона чекає, як учить Псалтир. Тебе зараз туди відвезуть. Це теж — Його порядок.Богдан і отець Роман переглянулись. Без слів. Потім Богдан вивів Олександра з храму. Сів у машину разом із ним.Квартира. Третій поверх. Балкон із калиною.Олександр постукав. Не подзвонив. Постукав чотири рази — як стукав колись, повертаючись із ротації, щоб не злякати її різким дзвінком.Двері відчинилися. Вона стояла в халаті, на якому висів медальйон із Юрієм — той самий, парний до його. Подивилася на нього раз. Подивилася ще раз. І більше не дивилась — притулилась до нього всім тілом, не плакала, не казала нічого, тільки тримала, ніби якщо її руки відпустять — він знов розчиниться у сні, як два роки тому.Він зашепотів їй у скроню:— Калина цвіте, Ганнусю. Я повернувся.Вона нарешті заплакала. Не довго. Дві хвилини, не більше. Як плачуть ті, хто за роки виплакали все, що мали виплакати, і тепер плачуть тільки тим, що зосталося — найтоншим, найчистішим.Потім вийшла на балкон, нахилила гілку калини, відірвала одну ягоду, поклала йому в рота. Він з'їв. Сказав:— Гірко.Вона усміхнулась уперше за два роки:— А ти думав — солодко?ЕпілогДокументально Олександр Гончар і досі вважається посмертним героєм України. Указ не скасований. Зірочка лежить у Ганни в шухляді під білою хусткою, котру вона купила колись на Афоні. Він живе під іншим прізвищем — не Соколова, котрого вже немає, і не своїм. Це третє ім'я знає тільки Богдан, отець Роман і Ганна. Та ще Той, Хто рахує всі імена.На балконі ростуть уже два кущі калини. Один — той самий, із сорокового дня. Другий вона посадила того ранку, коли він повернувся. Ягоди дають по черзі — то один, то другий. Сашко жартує, що це — він і вона. Що один без другого засохне.Раз на тиждень вони ходять до храму святителя Михайла. Стоять на одному й тому ж місці, де колись стояла одежа, котру всі вважали поминанням мертвого. На вечірні отець Роман згадує його в єктенії під третім ім'ям, котре нікому не каже вголос. Тільки Бог чує.Іноді вночі Сашко прокидається. Він знає, чому. Він прокидається, коли над фронтом гинуть інші. Він тоді встає, виходить на балкон, дивиться на калину і шепоче:— Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас грішних. І тих, хто сьогодні падає в окопі. І тих, кого вже не повернуть. І тих, кого ще повернуть. Бо Ти — Господь живих, а не мертвих.Калина мовчить. У неї язика немає. Але ягоди в неї червоні, як кров мучеників. І листя восени, коли все падає, тримається останнім.Післямова. Богословський ключПреподобний Силуан Афонський, котрий пройшов крізь жорстоку молитву десятиліть, залишив одну фразу, що тримає мене щоразу, коли я думаю про цю історію: молитва за людину тримає її живою тоді, коли всі вже не вірять.Бог дає старцям, а часом і простим священникам, дар бачити те, чого ще не сталося, — або те, що сталося, але приховано від інших. Це не магія. Це дар Духа Святого, котрий триває в Церкві з часів апостолів.
532
26-05-11 21:52