#НЕЗЛАМНІСТЬ_МАЄ_ОБЛИЧЧЯІван Паруль служить у Миколаївському гарнізоні оперативно-рятувальної служби понад сім років. За цей час бачив багато. Та до горя, яке принесла війна, звикнути неможливо. Іван навчився жити в цих умовах, працювати, виконувати свою справу. Але щоразу, приїжджаючи на місце ворожого обстрілу і дивлячись в очі родичів, які з надією чекають на диво, серце стискається. Вони вірять, що їхніх близьких можна врятувати. А доводиться деблокувати тіла й повідомляти найстрашнішу звістку.Особливо болісним став день, коли ракета влучила в будівлю Миколаївської обласної адміністрації.«Саме руйнування було складним — бетонні конструкції звисали над нашими головами й могли обвалитися будь-якої миті. Але найважчим були очі родичів. Ти розумієш, що люди загинули одразу, шанси мізерні. І єдине, що ти можеш зробити, — дістати тіла, щоб близькі могли попрощатися. У такі моменти відчуваєш безпорадність і навіть провину», — згадує Іван.Повну історію рятувальника з Миколаївщини читайте тут