Інколи кінокритика знаходить несподівані форми. Кіносимфонія «Харків» Леоніда Чернова, написана 1929 року й тоді ж таки видрукувана в «Червоному шляху» (№5–6), крім іншого, дещо закидає й фільмові «Василина» (1928) Фавста Лопатинського.

Екранізації «Бурлачки» зухвалий «кобзар на мотоциклі», із контексту, допікає як одному з культурних втілень образу карикатурної, застаріло-«хохлацької» (нині би сказали — «шароварної») України. Цікаво, що би сказав Чернов про наше зі СМИКом, ДваТри та Symonenko напівелектронне й струнно-смичкове рейв-осмислення фільму, яке можна подивитися на Довженко-Центр. Онлайн?🫢🤔 <...>Сьогодні й щодняновий фільм ВУФКУВАСИЛИНА БУРЛАЧКА

Юрби товчуться довкола. Люди гризуться за місце. Чітко ворожить промінняммерехкотливий екран. Зараз мені з екранубуде сміятися Зіна, [виконавиця головної ролі Зінаїда Пігулович, – ДЦ]Буде страждати — з наказу,Визнаних кіномитців. П'яний і хмурий механік(Повний володар фільму)Три- чі На ве- чі- р прокрутитьКіно-страждання її. Ні. На Клочківській 17Серцю Далеко кращеТам романтичні шатиЗатишно сплять у кутку. Рідна, струнка, проміняста— Серед книжок і фото —В житлокоопівській тишіЗіна не бреше мені.<...>