Марк Донськой #На_обкладинці французького журналу «Image et son».Випуск 178 за листопад 1964 року практично повністю присвячений його персоні: тому, хто був «поряд із Віктором Шестремом, Девідом Гріффітом, Фрідріхом Мурнау, Робертом Флаерті та Олександром Довженком — один із тих великих майстрів, які з ряду причин досі лишалися майже невідомими французькому глядачу».Цей номер, утім, не був першою появою Донського у пресі Франції — щонайменше ці ж «Image et son» раніше публікували рецензію на його «Дорогою ціною» (1957).Так само відгук на фільм, який у французькому прокаті називався «Кінь, що плаче» (також «Білий коник, що плаче») публікували й легендарні «Cahiers du cinèma», зі складу якого тоді була утворена генерація французької нової хвилі.Кінокритик Луї Маркорель зазначав: «Через два роки після «Матері» Марк Донськой представляє свій найдикіший, найбожевільніший фільм; найпоетичніше свідчення, яке доходило до нас із Радянського Союзу з часів “Івана Грозного” [(1944) реж. Сєргєй Ейзенштейн — прим. ДЦ]. Матеріал настільки багатий, настільки яскравий, що й не знаємо, як його осягнути».Далі автор статті скаржився на погану кольоропередачу «Sovcolor», яка, утім, не завадила помітити в екранізації Коцюбинського те, що «за винятком Жана Ренуара та Ман Рея з кольорами так досі не працював ніхто. Абсурдні яскраві фільтри, викладені наче на палітрі Сезана, позбавляють нас останньої надії повернутися з небес на землю».Згодом «Cahiers du cinèma» включить «Дорогою ціною» у ТОП-10 фільмів французького кінопрокату 1961 року поряд із «Рокко та його брати», «Жінка є жінка» і «Минулого року в Марієнбаді». Подивитися його сьогодні можна в нашому онлайн-кінотеатрі за посиланням