Я виросла на Куренівці в 90-х. Що ви від мене хочете?!

Прийняти себе — це означає прожити той досвід, який у тебе був, і перестати його соромитися.

Я виросла на районі. Мене ростила вулиця, бо в родини не було часу займатися мною. На гуртки я ходила, але нечасто.

Тому, коли в ларьку вже можна було купувати пиво й цигарки, я не відмовила собі в цьому досвіді.

Більшість часу після школи я проводила на вулиці. Спочатку ми курили з однокласниками, а потім почали пити. І почали ми пити дуже-дуже рано.

Тобто мій шлях деградації розпочався практично з початком підліткового віку.

Лавочка, пиво, водка і пацани. Було все, крім здорового глузду.

На той момент той, хто хотів навчатися або якось працювати, вважався лохом. Бо робота — це для лохів!

Я клянусь, у мене було таке упередження десь до 25 років.

У медичний я пішла, бо так вирішили ще після 9-го класу. Так я і потрапила в мед.

І я дуже вдячна цьому досвіду, бо якби не медичний, я б, можливо, валялася в канаві. А так — ні, бо треба було ходити на пари й вчитися, щоб тебе не вигнали.

І мене не вигнали. Навіть не намагалися.

В оточенні гопників і малолітніх алкашів складно було про щось мріяти й думати. Але, як бачите, я тут!

Пишу вам з острова в Італії, маю власну справу, люблю те, чим займаюся, і досягла результатів, яких досягає меншість людей в світі.

Тому наступного разу, коли ви подумаєте, що я бидло, — ви не помилитеся! Бо так і є.

Я бачила багато в цьому житті, пережила багато болю й травм. Але мене це не зламало. Навпаки, це мене драйвить.

Бо я можу без сорому послати когось нахуй, якщо ця людина мене ображає.

Я не боюся. Точніше, я боюся і роблю. Бо я дуже не хочу знову стати тією невдахою, якою могла б залишитися.

Я роблю багато, бо моя бездіяльність — це ціна мого дискомфорту.

Я вирвалася з жопи й рухаюся вперед. А ті, хто пишуть мені, що я невихована, — повірте, мене виховало життя. А воно не було до мене привітним у першу половину мого життя.

І знаєте, що я зрозуміла?

Прийняти себе — це дозволити собі бути різною.

Я дозволяю собі бути бидлом, няшкою, вульгарною, скромною — різною! І не боюся вивалювати це в інтернет, бо я себе приймаю.

А ті, хто пишуть мені гадості, часто ніби одягають на себе біле пальто й сидять, забившись у кут від страху здатися якимись не такими.

І ось що я хочу сказати.

Ви можете бути вихованими, правильними, скромними, інтелігентними — будь ласка! Будьте собою.

Але не треба вимагати, щоб я відповідала вашим уявленням про те, якою має бути жінка, лікарка чи людина.

Ось якось так!

Тому вибачте, якщо вам соромно від слова «жопа» чи «блять». Ви б точно падали в обморок від того, що бачила й чула я.

Дозвольте мені бути собою. ❤️

Цьом 💋

P. S. Хочете продовження про роботу в поліклініці? Там теж було на що подивитися!