Дмитро Коган | Виліз тут, значить, такий собі політолог Романенко з черговим набором ...

Виліз тут, значить, такий собі політолог Романенко з черговим набором методичок від пана полковника російського гру. Традиційно скориставшись звичайним срачем, під прикриттям якого росія завжди заводить свої війська. І я б міг все це лайно проігнорувати. Але пройшли ті часи, коли ми могли дозволити собі це допустити, позаяк ми знаємо, що слідом за цими тезами, зазвичай, приходить окупація та летять ракети. Так от. Назвати хвилину мовчання «рефлексом Павлова» може лише людина, яка не усвідомлює себе частиною суспільства що проходить екзистенційну війну. У Британії під час Другої світової були обов’язкові ритуали пам’яті, у США після 11 вересня теж. Це формування спільного морального поля, яке суто добровільно ніколи не формується, позаяк у кожного ця мораль власна. Контроль - це ГУЛАГ і НКВС. Плутати ці речі - свідома маніпуляція. Тепер про корупцію і патріотизм. Улюблений трюк російської пропаганди - «раз крадуть, значить патріотизм фальшивий і не має права на існування». За такою логікою США мали скасувати присягу прапору через Вотергейт та Епштейна. Корупція - це проблема інститутів. Мова, пам’ять і символи - питання ідентичності. Вони не взаємозамінні. І одне не виправдовує знищення іншого. Тепер про «комуністичні практики». У СРСР держава нав’язувала імперську російську ідентичність і карала за українську. В Україні сьогодні відбувається зворотний процес після століть колоніального тиску. Юра розмазує соплі з приводу мертвих письменників, яких імперія використовувала як прапор для позначення своїх територій, але мовчить про сотні українських митців, яких знищила радянщина. Хоча очевидно, що одні маркери потрібно міняти на інші. Тепер стосовно мови. Все було б добре, якби російська мова в Україні була б такою ж, як іврит, вірменська мова чи будь-яка інша. Але це інструмент анексії, який десятиліттями витісняв українську з науки та культури. Заборона цитувати російськомовні джерела - не «самокастрація», а спроба вийти з інтелектуальної залежності від російського. Рівно так само, як це робили поляки або чехи. І нічого, вижили. І розвинулись. І саме завдяки цьому ми зараз підіймаємось у рейтингу Скопус. А теза про «психологічний терор над дітьми» взагалі чиста істерика. Терор, Юрію, це депортації та фільтраційні табори, які проходять вкрадені українські діти в росії. А не шкільні вимоги поважати державу, яка воює за твоє майбутнє. Змішувати ці речі - цинізм. Стосовно «це вже СРСР чи ще СРСР?» Це війна, Юра. А війна завжди обмежує комфорт, ілюзію нейтральності та право бути над сутичкою. Свобода не означає робити вигляд, що реальності не існує. Ну і головне. Проблема не в тому, що суспільство питає «чому не державною». Проблема в тому, що частина публічних людей досі не зрозуміла, що мова, пам’ять і символи важливі у країні, яка пройшла через лінгвоцид. Тому нинішня політика - виправлення історичної несправедливості. Але тобі, радянському школьніку, який досі не може пережити те, що він більше не піонер, цього не зрозуміти. Ти минуле, Юра. До нього, заради твого міртрудмайського комфорту Україна не повернеться.