Діалог.ТУТ

«Зараз для багатьох Церква — це батюшки. Людина прийшла, свічку поставила, пожертву залишила, а що там у вівтарі відбувається, їй "фіолетово". Вона й далі може займатися своїм життям, жодним чином його не змінюючи.Але Церква — це аж ніяк не священик. Він просто один із представників громади, а всі інші учасники церковного життя так само важливі й рівноцінні. У нас же, якщо запитати, може виявитися, що багато хто не знає або якось по-своєму уявляє, що відбувається на богослужінні. Причому інтернет жодним чином тут не допоміг, хоча в кожного в телефоні є доступ до сайтів, де тобі все чудово пояснять.Самі не знають і дітям не можуть пояснити. Тому тільки й залишається, що слідувати зовнішнім формам: з опівночі не їсти й не пити перед Причастям, наприклад. Гаразд, коли дитині 12 років, вона може й потерпіти, якщо літургія о 7 або о 8 ранку. А якщо в нас, на Заході, в основному о 10.00, а то й пізніше? Навіщо мучити дітей, які, до того ж, далеко не всі розуміють, що відбувається.Тому в нинішній, пострадянський, період існування Церкви головним завданням для нас залишається місіонерство. Потрібно відродити громаду як спільноту і співдружність християн».***Так, Україна має йти своїм власним шляхом. У тому числі і в церковному житті. Але не зайвим буде врахувати досвід європейських країн. Як «бездуховна» Європа виявляє чудеса людяності й глибокого розуміння Євангелія, обов’язково читайте у нашому сьогоднішньому велетенському тексті. ⌛Середній час прочитання — 23 хвилини.

«8 июля наш Киев был варварски обстрелян. Пострадали дети и взрослые в больницах, в жилых домах. Наш храм находится в 700 метрах по прямой от станции метро Лукьяновская. В этот день во время обстрела к нам перелетели вот такие два осколка👇Один из них весом в 500 гр упал в 10 метрах от ворот храма. Второй весом 1500 гр пробил насквозь крышу одного из подсобных помещений храма. Вчера, в день св. ап. Петра и Павла, во время трапезы после литургии прихожанка К. нашего храма, которая несет послушание у нас в трапезной, рассказала свою историю, связанную с обстрелом Киева 8 июля.Когда она ехала в храм в этот день, воздушная тревога застала ее при выходе из станции метро Лукьяновская. В холле толпилось множество людей. К. стояла возле самых дверей у выхода внутри холла метро. Вдруг ее со спины токнули. Она обернулась. Мужчина, стоявший сзади, был невозмутим. Через некоторое время её опять толкнул, видимо стоявший сзади мужчина. К. вновь повернулась и гневно посмотрела на него. Мужчина делал вид, что он ни при чем. У К. все закипало внутри, она хотела что-то резкое высказать. Но подумала, что она только вчера причастилась и не хотела растерять внутренний мир и благодать. Когда её толкнули в третий раз, К. решила спуститься вглубь метро. Когда она была уже где-то на десятой ступени, прозвучал первый взрыв. Ее окликнула женщина и сказала, что пошла вслед К. от дверей после того, как увидела, как К. несколько раз толкала монахиня у выхода возле дверей. Сама К. монахини не видела.Как К. убедилась позже, двери, у которых она стояла в начале воздушной тревоги перекрутило, а стекло разлетелось вдребезги. Нужно заметить, что К. человек рассудительный, не экзальтированный, по профессии следователь. Дивны дела Твои Господи...»Фб-страница протоиерея Владислава Софийчука