​​Я дуже хотіла, щоб «Остання з однорогів» мені сподобалася, але, на жаль, не склалося. Це сумна казка для дорослих, де розмов автора з читачем більше, ніж взаємодії між героями.Почну з хорошого. Якщо взяти і переказати сюжет, то він чудовий (мабуть, тому я люблю мультик за цією книгою). За атмосферою – це класична європейська казка про подорож, де щасливий кінець не для всіх. Головна героїня – безсмертна одноріжка – живе не тужить у чарівному лісі, де її магія творить вічну весну. Аж поки не дізнається, що залишилася останньою зі свого племені, тож вирушає у мандри, аби зрозуміти, що стало з іншими. У подорожі вона зустрічає казкових ворогів і друзів, типу чарівника-невдахи і банди лісових розбійників. Хто дивився мультик, той знає, що в якийсь момент однорожку перетворять на прекрасну дівчину, щоб урятувати. І за нею почне впадати не менш прекрасний принц. Це все було дуже мило.Головна проблема для мене в тому, як все написано. У книзі величезна кількість підморгувань автора читачам. Але вони зроблені для людей іншого покоління з іншої літературної бульбашки. Наприклад, однорожка зустрічає метелика, який говорить виключно рядками творів класичної англійської поезії, і чомусь джаз-бенду, що співає про Нью-Йоркське метро (останнє було особливо дивно). У тексті це виглядало, як шизофазія і набувало смислу, тільки якщо сприймати текст, як діалог автора з читачем. Ще один момент, який можу відмітити як плюс для одних читачів та мінус для інших, – текст надзвичайно поетичний, сповнений багатими образами і метафорами. Кожного разу, як треба щось сказати про вірші, це мене фруструє, і на думку спадає фраза: «я погано знаюся на поезії». Від того, як написана «Остання з однорогів», я періодично ловила фрустрацію, відчуваючи себе не достатньо розумною і витонченою для цього твору. Мов персонажі-маргінали, що дивилися на одноріжку і не могли розпізнати її чарівну красу, замість того бачили звичайну білу кобилу. Наприклад, обличчя принца «було ніжне і приємне, як зефір», чи «холодною коброю звивалася ніч, всіяна лускою зірок», або дівчина «довго вдивлялася у морську зелень жилок на зап’ястках – жвавих, як молоді видри».Книга вийшла в «Апріорі». Окремо хочу похвалити переклад. Він вишуканий і багатий, як личить цьому поетичному стилю. Плюс є пояснення, коли автор вдавався до цитування класичних творів, щоб читачі типу мене могли зрозуміти ідею діалогів. Мені переклад сподобався, а зноски були помічні. На останок додам, що окрім «Останньої з однорогів» у книжці є повість «Два серця» - про долю головних героїв багато років опісля. Якщо перший текст – це скло, то другий – скло, намазане кислотою – меланхолійна казка, возведена в абсолют. Я очікувала іншого фіналу (у мультфільм це не увійшло). Закінчення історії з принцом і одноріжкою було несподівано щемким.