​​Дочитала «Сім днів до кінця світу». Як для дебютного роману, то дуже добре. Нагадує американський бойовик початку «нульових», де сюжет трохи клішований, а світ рятує молодий Том Круз із командою найкрутіших хакерів і спецпризначенців – насправді звичайних хлопців, які просто тиждень тренувалися у гаражі стріляти по манекенах.В основі сюжету варіація «Дня бабака» - світ застряг у часовій петлі тривалістю 7 днів. Рівно через тиждень все «обнуляється», але в людей залишається пам’ять. Почну з плюсів. Це дійсно наукова фантастика. З термінологією і спробою детально пояснити часову петлю і збереження спогадів квантовою заплутаністю. І все хороше в цій книзі для мене пов’язано з нф-складовою.Авторка дуже детально описує, як функціонує світ у часовій петлі: економіка, правосуддя, особисті відносини. Уявіть, що пройшло кілька років, всі «походили на головах», здійснили найпотаємніші мрії та найбридкіші бажання. Виникає питання: а далі шо? І цією частиною роману я прониклася.Книга складається з величезної кількості фантприпущень «що якби». Наприклад, людство винайшло, як оновлювати банківські рахунки (спойлер – наприкінці петлі їх шифрують у код, який дають запам’ятати людям з феноменальною пам’яттю, а ті на початку нового циклу надсилають його назад). Навіть систему покарань винайшли: починаючи від домашнього арешту на кілька циклів, закінчуючи дійсно страшною штукою. Можна дискутувати про реалістичність, але те, що авторка заморочилася величезною кількістю деталей, мені сподобалося. Я такого ще не читала.Другу порцію цікавих фантприпущень я називаю тут «от бляха». Уявіть, що люди застрягли у петлі зі своїми проблемами, які змушені переживати знову і знову: хтось із похміллям, хтось одразу після операції, хтось із немовлям. Подруга головного героя – застрягла з 🩸🩸🩸, які тепер в неї ніколи не закінчаться. І от вона все більше дратується, а він не розуміє, що не так, життя ж налагодилося.Кілька слів про те, що не відгукнулося. Якщо на рівні фантприпущень книга мені зайшла, то на рівні сюжету здалася дещо простенькою. До речі, сюжет починається з другої половини книги, до цього йдуть замальовки з різних часових циклів, подані хаотично). Герої хочуть вимкнути машину, яка запускає часову петлю. Ця машина знаходиться на Острові, де купа учених і воєнізованої охорони. Персонажі і їхня мотивація у такому сеттінгу здалися мені клішованими. Як, на жаль, і сюжет.Та попри це книга запам’ятовується. Після прочитання її хочеться обговорювати. Мені, наприклад, цікаво, чому в суспільстві, яке пережило кілька циклів з садистами і маніяками, не описана значна кількість людей з ПТСР (у жертв зберігаються спогади). Натомість герої кажуть: «що було в перших циклах, залишається в перших циклах». Тобто всі домовилися жити з чистого листа, і всім ок. Є в мене й інші питання. Але загалом прочитала з інтересом. Видає «Віхола». Ще раз підкреслю, нф-складова тут свіженька і дуже всеохоплююча, є над чим подумати, і що обсудити.