​​Дочитала фентезі-трилогію про вікінгів «Сага про кровну клятву». Третій том «Лють богів» - це суцільна епічна битва на кілька сотень сторінок. В голову лізе порівняння з Аберкромбі. Цикл Джон Ґвінна за враженнями був дуже близько, хоча Аберкромбі в нас такий один.Якщо без спойлерів, тут елементи скандинавської міфології перероблені в інший пантеон у іншому всесвіті. Вікінги такі самі суворі і брутальні із мозолями від сокир і вошами у бородах. Коли йде оповідь від імені якогось персонажа, є хороші порівняння з речима, які могли б бути в думках і цінностях людей Х ст. Наприклад, «він закрив собою світло, ніби поклав останній камінь на курган». Загалом, написано добре, а битви між вікінгами займають десятки, а то й сотні сторінок.Фінал у серії вийшов максимально епічним, склалося враження, що автор беріг персонажів у попередніх книгах, аби влаштувати їм величезного Джорджа Мартіна наостанок. В мене залишилися питання про завершення деяких сюжетних гілок, бо долю кількох персонажів нам так і не розказали. Проте в цілому цикл сподобався.Треба сказати кілька слів і про переклад. У третьому томі стало поменше дивних і смішних висловів, але з’явилися хиби іншого типу. До жіночих персонажів в авторській мові часом вживається чоловічий рід, деякі імена раптом перестають відмінюватися, а потім – знову відмінюються. Є вікінг, який бігає з сокирою свого брата (в нього за лором дві сестри). Найкумедніший для мене момент був про однооку воїтельку. Описана сцена, де вона займається сексом, написано, що від задоволення вона закрила єдине око, потім в неї відбувається оргазм, від якого вона широко розплющує ОЧІ.Трилогію «Сага про кровну клятву» видає «Yakaboo Publishing». Якщо ви перечитали всього Аберкромбі і шукаєте чогось подібного, або сильно любите вікінгів – раджу спробувати. Сюжет про магію і битви богів цікавий, але у книг доволі слабка редактура, тож я далі сподіваюся, що коли-небудь буде перевидання з кращою. На разі українською вийшла вся серія, книги товстенькі, але йдуть бадьоро.