Альманах фантастики "Das ist fantastisch!" | ​​Володимир Аренєв пише, що його нова книга "Музиканти. Четвертий дару...

​​Володимир Аренєв пише, що його нова книга "Музиканти. Четвертий дарунок" приїде з друку раніше. Відповідно і передзамовлення закінчиться раніше - 18 травня. І ось вам уривок-дражнилка від автора:)Обличчя в чоловіка було старе, з кількома шрамами, що ховалися у пишних вусах і широкій сивій бороді. Очі на тому обличчі здавалися чужими — наче два густо-синіх ґудзики, вирізаних з криги. Чоловік переливчасто засвистів до Мавра і посміхнувся: — Хороший хлопчик. Коли присів, щоб почухати ньюфа за вухами, плащ розчахнувся і на мить Рудий зауважив силует ножа у піхвах. Великого мисливського ножа із широченним лезом. — Ти ж, мабуть, зголоднів. Мавр коротко гавкнув: — Авжеж! — От і добре. — Звісно, чоловік не чув Маврових слів. Як всі люди, він сам ставив питання й сам вигадував відповіді — ті, що були йому до вподоби. —Маю до тебе пропозицію, друже. До вас усіх. Він підвів погляд і безпомильно відшукав очима Рудого, хоч той завмер посеред шкільного подвір’я, на півшляху до них. Потім чоловік глянув кудись угору, на дах школи. Рудий і не озираючись знав: саме там сидить Нікса. — Нам потрібні вартові. Лише на цю ніч. Термінова робота, мусимо вийти і підтягнути хвости. Поки нас не буде, хтось має пильнувати нашу скарбницю: щоб із неї нічого не пропало, навіть найменша дрібничка. За це гарантуємо смачне й поживне харчування, дах над головою і безпеку в цю ніч. Рудий зітхнув і неквапом підійшов. Мавр сидів, виваливши язика і натхненно дихаючи. — Пропозиція актуальна тут і зараз, панове, — сказав чоловік із ножем під плащем. — Якщо хочете ще походити по ринку й прицінитись, можете не повертатися. Було в ньому дещо, що лякало Рудого до сказу. І це були не чоботи із кованими підборами і навіть не ніж. Просто розмовляв цей двоногий так, наче дійсно звертався до них трьох. І наче очікував саме на їхню відповідь.— Ми, — сказав йому Рудий, — погодимося на зазначені вище умови. Але з невеличкою доплатою. Чоловік схилив голову і мовчки чекав. Рудий оцінив клас гри. Сів, неквапно умив лапою мордочку. Безглузда річ, коли на тебе сипле снігом, але тут ішлося про жест. — На кожного, — сказав він урешті, — по одному бажанню. Їжа — вже, бажання — коли повернетеся і впевнитеся, що ми належно виконали свою роботу. Чоловік хитнув головою. Усміхнувся: — Одне. Одне бажання на трьох. Або як собі хочете. Мавр обернувся до Рудого: — Ох, та годі тобі! Хіба ми не згодні? Та кажи ж уже, що згодні! Згодні ж, згодні! Ніксо, давай до нас, ну! Рудий підвівся, смикнув туди-сюди хвостом. — Хочеш, — сказав, — гідно провести перемовини — ніколи не бери із собою собаку. І додав: — Ведіть уже, пане… Той, звісно, на це не купився й імені не назвав.