📗 І ще один випадок "зараз надгризу і все" перетворився в дочитану за кілька годин історію. "ШЛЮБ У МОРІ" Софі ЕлмгірстСтретович, 2026, 256 стор. ⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️🐈‍⬛ Моріс та Мерелін Бейлі, вирішивши, що життя та робота у передмісті Лондона — це "втілення передміського побутового стресу" та "механічне рабство щоденної зайнятості", приймають радикальне рішення: продати будинок, який тільки що купили, натомість побудувати яхту та попливсти на ній до Нової Зеландії.👻 Він вміє ходити під парусами і прочитав енциклопедію моряка, вона не вміє плавати і панікує навіть заходити у воду, а на свою яхту вони свідомо не планували ставити радіопередавач аби "уберегти свою свободу від зовнішнього втручання" — шо ж могло піти не так, правда?▫️ 4 березня їхню яхту атакує поранений кашалот і вони 40 хвилин спостерігають за тим, як він гине, поки яхта наповнюється водою з пробоїни. Спроба полагодити диру подушками не вдалася (цікаво, чому?), тому вони переносят на надувний човен та пліт, де неможливо навіть лягти одній людині, тільки сидіти, їжу, воду, ще деякі речі і такі "ну, ми в цілому в Тихому океані, де можна місяцями не зустріти жоден корабель, але тут поруч судноплавні шляхи, тож нас врятують". ▫️ 6 (прописом: шість) кораблів пройшло повз них протягом всього їхнього виживання в океані, тому що сигнальні ракети, які вони з собою таки узяли (вау! хоч тут "зовнішнє втручання" не завадило), виявилися неробочими. ▫️ Сьомий корабель врятував їх 30 червня. Всю весну і перший місяць літа вони бовталися на надувному човні й плоті, який доводилося щогодини підкачувати, бо там були пробоїни від шипів рибок, що тусувалися поруч, та саморобного гачка, що зробила Мерелін з булавки, бо — ви будете сміятися — риболовецькі снасті вони ТЕЖ НЕ УЗЯЛИ!🐈‍⬛ Вони ловили і їли черапах та риб, навіть кілька птахів та акул — сирими, звісно. Збирали дощову воду для пиття і... навіщось тримали у човні — ну місця ж звісно дохуя, аякже! — двох черепашок у якості домашніх тварин (я в цьому місці знатно оху... кринжевала). 📗 Під час свого майже смертельного тріпу обидва вони вели щоденники, де в якійсь момент почали... планувати наступну подорож до Патагонії! Намалювали креслення нової яхти, складали меню, подумали про робочі сигнальні ракети. Що? Радіопередавач? А вгадайте з одного разу, ага. 💔 Насправді це звісно дуже вперті та сильні люди, які вижили в умовах, де інші б загинули ще у перший же тиждень і ні про які 4 місяці й мова б не йшла, і я колосально вражена силою їхнього духу. Десь так само, як і здатністю створити собі власноруч складнощі, а після їх героїчно прєвозмочь™. Унікальні здібності. Сіль землі моря. ✏️ Щодо структури і як написана книга. Чесно — авторка хотіла в драматизм й фактаж одночасно і вийшов трішки незбалансований продукт. Але це цілком нівелюється цікавістю "що ж буде далі?". ✏️ Авторка також вочевидь хотіла зробити книгу трішки більшою, ніж просто оповідь про 117 днів у морі, і заглянула спочатку в біографію Моріса та Мерелін до їхнього шлюбу та у життя після подорожі. І от частина після розкриває Моріса максимальним мудаком, хоча здавалося б, що такі випробування, які їм довелося пережити, мали б якось повпливати на характер. Угумс, щаз. #Дафа_радить, читати можна, єдине що, сама книга — м'який формат, склейка, надрукована в "Коло", Дрогобич — розпалася після першого ж прочитання 😑