#ФРОНТМЕНИ | Т-щастя, Артем Чапай.В книжковому блогінгу все ж є свої плюси 🙂 Книжку...

Т-щастя, Артем Чапай.В книжковому блогінгу все ж є свої плюси 🙂 Книжку мені скинули з пропозицією лишити відгук. І що важливо — без жодних зобов’язань, що він має бути позитивний. І це правильний підхід.Тепер про саму книжку.Перше, що хочу сказати — це не роман. Як на мене, це все ж велика новела. Хороша, цілісна, але новела. І це не мінус. Мінус те, що вона не вилика, і хотілось більше🙃По друге — дуже відчувається рука автора. Стиль. Впевненість. Книжка читається на одному диханні. Але не через сюжет. Тут немає такого «ще один розділ і спати». Воно працює на іншому рівні. Через занурення. Через атмосферу. Через дуже дивне відчуття реалістичності цього світу.І це цікаво, бо світ тут ніби фантастичний. Але водночас дуже впізнаваний.Чапай створює два світи — умовно реальний і віртуальний. І обидва справжні. Один дуже тілесний. Брудний, фізичний, з болем, страхом і втомою, тілом і мʼязами. Другий — емоційний, м’якіший, майже спокусливий. І книжка постійно грається питанням: який із них справжній? І який із них людина вибере, якщо реальність стає нестерпною.Тут багато тем. Межа між реальністю і втечею від неї. Пам’ять. Втрата. Війна. Самотність. Не гарантованість нашої Перемоги. І що важливо — це все не виглядає вигаданим. Реальний військовий досвід автора дуже відчувається. Через дрібні реакції, переживання, тілесність страху і виснаження.Місцями це взагалі нагадує рефлексивний щоденник. Але хороший. Такий, який хочеться дочитати.Чи це шедевр? Напевно ні.Але чи книжка потрапляє в серденько? Думаю, так.І що ще цікаво — зараз вона мені лягла значно більше, ніж умовний класичний кіберпанк Гібсона, що я нещодавно дочитав Бо світ, який тут змальований, занадто близький. І через це значно страшніший.Ну і наостанок. Не народжені для війни Чапая минулого року була в моїх топах. І книжки при цьому дуже різні. Тому я точно ще щось автора читатиму.