Читала оце "Київську старовину" в пошуках козиних (це у нас зараз постійна тема з Вадимом Назаренком та Ігорем Ходжаніязовим, просто лейтмотив наших переписок))) та гастрофольклорних і знайшла дуже цікаву пісню з ХІХ ст. Записана у Волинській губернії Володимиром Корниловичем.У ній висміюється польський вояк, який вертається після невдалого походу. Фішка пісні — у численних їстівних метафорах:Був ляшок морков'яний,Коник буряковий,Шапка з маку,Жупан лопуховий.Кутушина огуркова,Пояс з кукурузи,Чобота єму зь ржи,Шлязь гарбузова.Пістолети зь качана,Пулі зь бараболи,За плечима пшенаІз тичок фасолі.А сидіннє коноплянеСтремя зь берези,Їде ляшок із ВаршавиП'яний і не тверезий.«Помогай Бог, біла гусь,Научила ваша Русь —Ях шляхтич знать,Помогай Бог, Русью дати!»Іде ляшок із Варшави,Щадить ним коня пяше;Свиня єго перехрестила:«Зачикай-но, ляше!»Виняв ляшок пістолет,Тай начав стреляти,Свині дуло ухапали —Нічим воювати.Виняв ляшок шабелечку,Тай почав рубати;Шабля ему зломилася —Нічим воювати.Обступили свині,Зовсім пана з'їли, —Осталася лишь стременаЗ березовій цапи.(кутушина — головний убір, шлязь — шлея, пяше — пішки)На початку ХІХ ст. для українського селянського середовища образ поляків часто асоціюється з одного боку з панством/зверхністю/нерівністю, з іншого — з військовими контекстами, особливо щодо поразок після поділів Речі Посполитої і невдалих повстань. Тут цікаво, що традиційні символи воїна (кінь, шабля, пістоль, та й навіть зовнішній вигляд) зображені як бутафорний непотріб.Тож тут у нас дуже показовий приклад фольклорної інверсії, символічного спротиву (така собі психологічна компенсація за соціальну несправедливість через висміювання у пісні) та очевидного бурлеску. А ще свині!Показала цю пісню Аллі Пустовіт, і вона зразу почала казати про свинячий патруль😅 І щось у цьому є. Свині заступаються за українців і дають відсіч на той момент чужому елементу.