Побачила щойно новину про словацьких учнів, які у знак протесту проти чергового антиукраїнського висеру Фіцо почали дзеленчати ключами й покинули залу.(Отут є відео: https://t.me/gruntmedia/60462)Я зразу пішла шукати, що там за символіка з тими ключами, бо — зізнаюся — вперше почула про такий акт спротиву. Отже, традиція ця дійсно локальна і тягнеться з часів Оксамитової революції (чеською вона sametová, словацькою — nežná) — повалення комуністичного режиму в Чехословаччині мирним шляхом в результаті вуличних акцій протестів з 17 листопада по 29 грудня 1989 року.Одним із символів Оксамитової революції був дзвін ключів на знак підтримки. Практика мала подвійне значення – вона символізувала відмикання дверей (як нового майбутнього) і була чітким натяком комуністам, що їхній час завершено: «До побачення, час додому».Ось цитата Джона Тальябюе зі статті "Upheaval in the East; From All Czechoslovakia, a Joyful Noise" для The New York Times, 12 грудня 1989 року:«Сьогодні рівно опівдні в Празі люди заповнили вулиці навколо Вацлавської площі, центральної торгової вулиці, брязкаючи брелоками та дзеленькаючи крихітними дзвіночками. Дзвін ключів — дія, що символізує, як відчиняються досі замкнені двері, — став звичним жестом на хвилі демонстрацій... На Юнгмановій площі сам пан Гавел стояв на балконі будівлі... Він жваво дзвенів зв'язкою ключів».2009 року Словаччина навіть випустила пам'ятну монету номіналом 2 євро на честь 20-ї річниці Оксамитової революції з дзвіночком і ключем (а була б у них така пошта, як наша, то і марку точно би зробили!)))Словом, вся круть цієї ситуації зараз з Фіцо і молоддю в тому, що нові покоління навіть після 36 років з часів революції пам'ятають і плекають цей звук і цей символ.