Ми починаємо звертати увагу не лише на окремі свої гріхи, але й на свою гріховність загалом; починаємо тривожитися не тільки через те, що робимо, але й через те, які ми. Звучить це, можливо, не надто зрозуміло, тож я спробую на своєму прикладі пояснити, що маю на думці. Коли перед вечірньою молитвою я намагаюся пригадати всі свої гріхи за день, то у дев'ятьох випадках з десяти найочевиднішим є те чи інше порушення заповіді любити свого ближнього: я або сердився, або дратувався, або насміхався, або нарікав, або навіснів. І відразу ж на думку приходить ціла купа виправдань: мене зачепили раптово, геть несподівано; захопили зненацька; я не мав часу зосередитися. І все це має буцімто служити тут пом'якшувальними обставинами: адже було б, що не кажіть, набагато гірше, якби ці мої вчинки були свідомі й добре обдумані. З іншого боку, одначе, те, що робить людина, коли її застають зненацька, - найкраще свідчення того, яка ця людина насправді, чи не так? Те, що зривається з язика, перш ніж його прикусиш, - переважно правда, хіба ні? Якщо у погребі завелися щурі, то найбільше шансів їх побачити, якщо ви зайдете туди дуже швидко й несподівано. Щурів, утім, породжує не несподіваність; вона лише не дає їм вчасно сховатися. Так само дратівливим мене робить аж ніяк не несподіваність приводу; вона лише показує, наскільки дратівливою людиною я є. Щурі у погребі є постійно, та якщо ви ввійдете туди з шумом-гамом, вони встигнуть сховатися, перш ніж ви ввімкнете світло. Очевидно, щурі роздратування і мстивости погреба моєї душі не залишають ніколи. Погріб же цей розташований поза межами досяжности моєї свідомої волі. Контролювати свої вчинки я до певної міри спроможний, а от над темпераментом безпосереднього контролю не маю. І якщо (як я вже зазначав вище) те, які ми, важливіше за те, що ми робимо, - якщо й справді те, що ми робимо, в основному лише свідчить про те, які ми, - то з цього випливає, що зміни, якої мені треба зазнати, спричинити зусиллям волі неможливо. Це стосується і моїх добрих учинків. Чи багато таких кроків я здійснив із належних причин? Скільки з них - про людське око чи з бажання похизуватися? А скільки - через упертість чи почуття зверхности, які за інших обставин могли б призвести і до поганих, ба навіть дуже поганих учинків? Та розвинути в собі нові стимули за допомогою безпосереднього морального зусилля мені не до снаги. Ступивши перші свої кроки у християнському житті, ми усвідомлюємо: усе, що насправді треба здійснити в нашій душі, здужає лише Бог.Просто християнство#merechristianity#простохристиянство#lewisdaily