Уявлення, нібито "закоханість" - це єдина причина залишатися одруженими, й справді не дає змоги поглянути на шлюб крізь призму угоди чи обіцянки. Якщо все тримається лише на коханні, то обіцянка тут нічого не додасть, а якщо вона нічого не додасть, то й давати її не варто. Цікаво, що самі закохані, доки вони ще закохані, розуміють це краще за тих, хто про кохання лише говорить. Як зазначав Честертон, закоханим властива природна схильність зв'язувати одне одного обіцянками. Всі пісні про кохання переповнені клятвами у вічній вірності. Християнський закон не накидає коханню нічого чужого природі цього почуття; він лише вимагає, щоб закохані серйозно ставилися до того, на що це почуття їх надихає.І, звісно, обіцянка, яку ми даємо, коли закохані, і власне тому, що закохані, обіцянка бути вірними тим, кого кохаємо, ціле життя, зберігає свою чинність навіть тоді, коли кохання минає. Адже у будь-якій обіцянці має йтися проте, що ми робимо, тобто про дії; ніхто не може пообіцяти, що постійно почуватиме одне і те саме. З таким самим успіхом можна було б обіцяти, що у вас ніколи не болітиме голова або що ви завжди хотітимете їсти.Просто християнство#lewisdaily#merechristianity