Уявіть собі трьох чоловіків, які ви­ рушають на війну. Один із них, як і будь-­хто, відчуває звичай­ний природний страх перед небезпекою, за допомогою мо­рального зусилля долає його і стає сміливцем. Припустімо та­кож, що двох інших унаслідок певних відхилень у підсвідомості мучить надмірний, ірраціональний страх, який не подолати жодними моральними зусиллями. А тепер уявімо, що приїж­джає психоаналітик і зцілює двох останніх, тобто вони, фа­ктично, опиняються у становищі першого чоловіка. Ось тут, властиво, й закінчується проблема психоаналітичного харак­теру і починається натомість проблема моральна. Адже тепер, позбувшись своїх страхів, ці двоє чоловіків можуть обрати зо­ всім різні лінії поведінки. Перший, можливо, скаже: “Слава Богу, я нарешті спекався всіх тих страхів-­перестрахів і тепер вільний робити те, до чого завжди прагнув: виконувати свій обов’язок перед батьківщиною”. Проте другий може розсуди­ ти інакше: “Ну, що ж, я дуже радий, що тепер відносно спо­кійно почуваюся під кулями, та це, звісно, аж ніяк не вплине на мій твердий намір поперед батька в пекло не лізти, нехай туди лізуть інші, якщо їм припекло. Найліпше тут те, що я вже не маю такого страху, а тому можу подбати про себе краще, та ще й робити це так, щоб нікому не впадало в око”. Різниця між цими двома поглядами – суто моральна, і тут не зарадить нія­кий психоаналіз. Хоч якою мірою ми покращимо сировину та­кої людини, завжди залишиться ще щось: справжній, вільний людський вибір стосовного наявного матеріялу, й остаточний результат цього вибору залежить врешті-­решт від того, на яке місце ставить людина свої інтереси – на перше чи на останнє. Власне лише такий-­от вільний вибір і становить предмет моральности. Поганий психологічний матеріял – не гріх, а хвороба. Тут потрібне не покаяння, а лікування. І це, до речі, спосте­реження дуже важливе. Люди судять одне про одного з огляду на зовнішні прояви. Бог натомість судить про них з огляду на моральний вибір, який вони роблять. Коли невротик, якого мучить патологічний страх перед котами, з певної слушної при­ чини змушує себе взяти до рук кошеня, то в Божих очах він, цілком можливо, виявив більшу відвагу, ніж здоровий чоловік, нагороджений найвищими відзнаками за подвиги на полі бою. Коли чоловік, зіпсований з юних літ і звиклий думати, що жор­стокість – це річ абсолютно нормальна, вдається до якогось зовсім не значного доброго вчинку або утримується від жор­стоких дій, при цьому наражаючись, імовірно, на глузування з боку своїх приятелів, то в Божих очах, можливо, робить біль­ше, ніж зробили б ми з вами, поклавши за друга своє життя.Просто християнство#lewisdaily#merechristianity