...виникає страшне запитання. Як можуть ті, кого, без жодного сумніву, пожирає гординя, стверджувати, що вірять у Бога, і вважати себе людьми дуже побожними? Боюсь, це означає лише, що вони поклоняються не справжньому Богу, а уявному. Теоретично ці люди визнають, що порівняно з цим примарним Богом вони - ніщо, проте насправді постійно уявляють собі, нібито Він їх схвалює, приймає і вважає значно кращими за інших, пересічних людей; фактично, своє ламаного гроша не варте, уявне смирення перед Ним вони вимінюють на повновагу гординю у стосунку до інших. Гадаю, саме таких людей мав на думці Христос, коли сказав: будуть такі, що про Нього проповідуватимуть і виганятимуть Його іменем бісів, а коли настане кінець світу, почують, що Він і не знав їх ніколи. У цій смертельній пастці будь-якої миті може опинитися будь-хто з нас. На щастя, маємо можливість перевірити себе. Щоразу, коли у нас виникає враження, ніби завдяки своєму релігійному життю ми стаємо добрими, ба навіть кращими за інших, можемо, як на мене, бути цілком певні, що це - не від Бога, а від диявола. Справжнім же доказом перебування у Божій присутності є те, що ми або геть-чисто про себе забуваємо, або бачимо себе зовсім не значними і не надто чистими. Найліпше - повністю про себе забути.Просто християнство#lewisdaily#merechristianity