Люсі МетьюзКілнсХедінгтон КуорріОксфорд11 вересня 1958Люба міс Метьюз,Ти цілковито маєш рацію. Безпосередня алегорія - це наче задача з розв'язанням; але велика книга - неначе квітка, аромат якої нагадує нам щось ледве вловиме. Думаю, що те "щось" - відчуття життя таким як воно є. Бувають реалістичні книги, люди і предмети в яких точно такі як в реальному житті, але відчуття та аромату немає. Я ніколи не бачив орків, ентів чи ельфів, та саме відчуття, відчуття великого минулого, навислої загрози, героїчних подвигів, які вчиняють такі прозаїчні на вигляд персонажі, відстаней, просторів та безпритульності - настільки точне, що нібито переживаєш це все сам. Особливо рветься душа, коли читаєш про найкрасивіші місцевості, як-от Лотлорієн. Так це схоже на справжню світову історію: "Як і сьогодні, тоді морок насувався і зовсім не надарма творилися великі подвиги". Ні оптимізму (це остання війна, після якої все стане чудово), ні песимізму (ця остання війна буде кінцем цивілізації). Ні. Морок наступає знову і знову, ніколи не переможе повністю, але й ніколи не буває цілковито переможеним.Щиро твійК.С.ЛьюїсЛисти дітям#letterstochildren#lewisdaily