Ти знаєш мою історію. Ти знаєш, чому мені не страшно, що мене заманили в християнство надією на вічне життя. Я повірив в Бога перше, ніж повірив в Небеса. І навіть тепер (припустімо неможливе), якщо б Його голос, безсумнівно його голос, сказав мені: «Вони ввели тебе в оману. Нічого подібного зробити для тебе Я не можу. Моя довга боротьба зі сліпими силами майже закінчилася. Я вмираю, діти. Історія добігає кінця». Тож чи не настав час перейти на бік противника? Хіба ж ми не відповімо, як вікінги: «Велетні та тролі перемагають. Тож помремо на правильному боці, разом з батьком Одіном».Та якщо це не так, якщо тамтой світ існує, як можемо ми, окрім як в похоті та суєті, про нього забувати? Як можна від нього відірвати «решту християнства»? Що від християнства залишиться? Як можемо відцуратися від нього, якщо так багато у нашому житті (навіть перш ніж ми увірували) принаймні нагадують «яскраві промені вічності»? Хоча… зрештою. Я знаю. Це - авантюра. Ми не знаємо точно. Тут - свобода, можливість проявити дрібку великодушності й завзяття. Листи до Малкольма#lewisdaily #letterstoMalcolm