«Повірю, коли побачу!» - підступний підхід. З одного боку, він захищає від сліпої віри в чужі слова й необґрунтовані думки. Але з іншого - ігнорує наші суто людські властивості, які зводять на нуль його цінність. Бо він побудований на припущенні, що наш мозок спочатку отримує факти, а потім робить висновки про те, що побачив. Але частіше все відбувається навпаки: ще до знайомства з фактами ми вже маємо певне уявлення про світ, яке впливає на те, які аргументи ми помічаємо і наскільки переконливими їх вважаємо. Те, що узгоджується з нашими поглядами, легко приймаємо. Те, що їм суперечить, охочіше ставимо під сумнів. Тобто все відбувається навпаки: ми бачимо щось, коли віримо. Це той самий confirmation bias, який проявляється і в пошуку інформації, і в тому, як ми її оцінюємо.

Тобто до «повірю, коли побачу» треба додати важливу умову: якщо побачене відповідатиме тому, у що я вже вірю.

Навіть задоволення від речей може залежати від того, що ми про них думаємо. Коли йдеться про картину, для нас важливо, хто її написав. Якби виявилося, що наш дорогоцінний Ван Гог - підробка, ми б викинули його на смітник, якою б прекрасною не була зображена на ньому сцена. Бо наше задоволення походить від наших переконань щодо автора. А якщо це не Ван Гог, то й соняшники серцю нашому не милі. Те, у що ми віримо, і те, що вважаємо бажаним, нерозривно пов’язані.

«Люди не будують свої переконання на фундаменті розуму. Вони починають із певних переконань, а потім знаходять аргументи, щоб їх обґрунтувати». (с) Юджин Вігнер

Для наших із вами тут задач це означає, що іноді щоб люди змінили свою поведінку щодо нашого продукту, потрібно спочатку змінити їхнє уявлення про нього.

🏴‍☠️ Нотатки креадира