В мене є ще одна гіпотеза про те, чому цілі, які ставлять собі люди і компанії, залишаються фантазіями, а більшість стратегій, навіть найяскравіших, помирають на Гугл драйвах.Ми думаємо про цілі, але не про ціну, яку доведеться заплатити за їх досягнення. Думаємо про перемогу, але ігноруємо втрати, які доведеться понести. Бачимо вершину, але не враховуємо болото під ногами. Коротше, ми не думаємо про гімно.Ми ставимо амбітні цілі. Пишемо плани їх досягнення. Визначаємо необхідні ресурси. Надихаємо команду. І це чудово. Але недостатньо. Бо шлях до цілі складається не тільки з надихаючих дій, які приведуть нас до яскравого майбутнього, але й з куп смердючого гімна, якими буде завалений наш шлях.Марафон за три місяці? Чудова ціль. Складаємо план занять і харчування, починаємо тренування. Але на шляху до цілі на нас буде очікувати купа лайна. Болі у колінах, мозолях і м’язах. Виходи на ранкові пробіжки в холод, дощ і темряву. Відмова від алкоголю і вечірок. Зміна раціону. Дисципліна попри настрій і відсутність сил. Травми. (підкреслити актуальне)Хочемо вдвічі збільшити продажі? Репозиціонувати бренд? Розробити найсміливішу креативну кампанію (наш кожний другий бриф)? Легко. Але на шляху до цілі на нас буде очікувати купа лайна. Супротив команди. Складні рішення. Відмова від звичного. Конфлікти. Невизначеність. Внутрішні сумніви. Брак людей, ресурсів і часу. Розчарування після перших невдач. Втрата старої авдиторії. Нестача нової авдиторії. Тижні тиші, коли стара стратегія вже не працює, а нова ще не дала результатів. Конфлікти інтересів. Скепсис з боку колег. Хейт з боку підписників. (підкреслити актуальне)У кожної цілі є своя ціна. Вона складається з різниці між радістю досягнення і болем від втрат, які доведеться понести. Тож можливо, купуючи ціль (так, як молоко в супермаркеті), варто оцінювати не тільки яскравість майбутнього, але й те, на яку кількість гімна ми готові погодитися під час цієї надихаючої подорожі.🏴‍☠️ Нотатки креадира