Треба трохи відпочити. Перезавантажитися. Видихнути.Та який відпочинок? Ти свій календар бачив? Проєкти палають. Не на часі.Та календар завжди буде таким, щонайменше, поки не закінчиться війна.А ще від тебе залежать купа людей. Егоїст.Щоразу, коли виникає потреба зникнути на кілька днів, я вправно знаходжу купу причин цього не робити. Бо враховуючи обставини це ж егоїстично, так? І щоразу доводиться нагадувати собі, що справжній егоїзм - це ігнорування таких позовів тіла й голови. Бо справа не лише в тому, що в довгу воно призводить до надлому, а від зламаного мене - користі нуль. Для всіх. Для сім’ї. Для друзів. Для команд. Для проєктів. Для військових. Та найстрашніше - коли ламаюся я, починаю потроху ламати всіх і все навколо. Нервами. Нездоровими реакціями. Компульсивними діями. А що це, як не егоїзм, загорнутий у красиву обгортку героїзму?Тож вчуся зникати. Раніше - на місяць. Сьогодні - хоча б на кілька днів. Найкраще місце - гори. Де немає зв’язку. І є повітря. Багато, багато повітря. А ще - десятки тисяч кроків попереду, які змушують мозок вимкнути нескінченний потік думок і створити тишу.Моє природне середовище існування.🏴‍☠️ Нотатки креадира