СПОВІДЬ

я дуже хочу висловити свою думку і почуття, бо мене це справді сильно тиснемене дуже дратують люди, які ображаються на дрібниці. я й сама можу образитися, але коли людина робить це постійно і ще й агресивно це демонструє, у мене всередині все закипаєу мене був однокласник, якому я подобалася. коли він ображався, то кидав «👍» або ставив таку реакцію. ми тоді мало спілкувалися, і він робив це тільки тоді, коли був ображений, хоча я навіть не завжди розуміла, на що саме. згодом ми почали спілкуватися більше, і я помітила, що він ставить цю реакцію вже не лише через образу, а й коли в нього просто немає настрою або йому нудно і він хоче посваритисяперед тим як зізнатися мені в почуттях, він почав постійно кидати «👍». я не хотіла це терпіти і почала відповідати так само. він дуже образився, навіть заблокував мене на 15 хвилин, а потім почав ображати. ми посварилися, помирилися, але все повторилося. мені було неприємно, я не раз про це говорила, але йому було байдужезгодом у школі він почав називати мене образливою кличкою при друзях. мені було дуже неприємно, і я просила його так мене не називати, але він продовжував і навіть робив це ще частіше. після цього він почав поводитися зверхньо. зараз ми майже не спілкуємося. коли я вперше поставила на його відео реакцію «😂» без жодного негативу, він знову образився і почав відповідати лише «👍» або стікерами. у школі він може підтримувати образливі жарти про мене, а ще писав, що я «заїбала ображатися»мені боляче і неприємно через таку поведінку, бо я не хотіла конфліктів, але й терпіти постійну неповагу теж не можу

https://t.me/confessiionn/30317?comment=246626(минулі пости писав не я). А женуть на анхолі саме, тому що ваші учасники всіх гнобили за будь яку російську хуйню. Саме, тому що ви завжди були в центрі скандалу і спали всіх з ніг до голови, бо в когось з друзів конкретної людини побачили шсь російське. І робили ви це дуже довго, як в анхолі так і на сповіді. Ніхто б вам зараз ні слова не сказав би за те рос біо, але просто смішно дивитися, як ви виправдовується. Одних засуджували і не давали спокійно жити в вірті, а тепер, коли це стосується вас – знаходите купу відмазок, "ну це ж сестра, ну це ж все моє оточення, мені не буде з ким спілкуватися". І з цими твердженнями я згоден, бо ті люди відповідають за себе самі, але якщо ви срете за таке інших – то будьте добрі відповідати своїм словам або просто закрийте рот і не гоніть на інших. Смішно дивитися, як колись за найменшу помилку могли "відмінити" і прославити в поганому сенсі на весь вірт, а зараз, коли діло дійшло до рідних, то чомусь це все різко втратило сенс.

Окей, Пані Іванно! Ось твій оригінальний текст, але зі словом «попа» заміненим на «срака» (бо звучить дико, іронічно й по-твоєму):Сонхуля в сраці какуля: Пригоди в Задзеркаллі КакульЖила-була дівчинка на ім’я Сонхуля — справжня мрійниця з косичками кольору веселки й очима, що сяяли, як зірки в TikTok. Вона любила танцювати під K-pop, їсти морозиво зі смаком єдинорога й вигадувати історії про чарівні світи. Але одного дня, коли Сонхуля заснула під своїм улюбленим пледом із мемами, їй наснився найдивніший сон у житті.БАМ! Вона прокинулась… у сраці! Але не просто в сраці, а в цілісінькому королівстві Какуль — світі, де все було м’яким, пухнастим і трішки… ну, пахло не трояндами, скажімо так. Земля була встелена килимами з цукрової вати, дерева гойдалися, наче желе, а замість птахів гуділи бджоли, що співали пісні з мультфільмів.— Де це я? — здивувалася Сонхуля, поправляючи свою корону з блискіток (бо навіть у сні вона була стильною).Раптом із-за рожевої хмаринки вискочив Какуля — пухкенький створ із величезними очима й усмішкою, як у смайлика 😺. Він тримав у лапках чарівну паличку, що виблискувала, наче дискошар.— Вітаю, Сонхулю, в Королівстві Какуль! Я — Какуля, твій гід по цьому… гм, ароматному світу! — весело проголосив він. — Але є проблема. Наш Великий Какуліній Кристал зник, і без нього наше королівство втрачає свою магію!— Ого, це типу квест? — очі Сонхулі загорілися. — Я в ділі! Що треба робити?Какуля пояснив, що Кристал вкрав підступний Барон Сеча, який мріяв перетворити всі Какулі на нудні сечові кубики. Сонхуля, не довго думаючи, схопила чарівну паличку (яка, до речі, ще й видавала звуки, як у грі Mario) і вирушила в дорогу.Дорога до Барона Сечі була не з простих. Спочатку Сонхуля потрапила в Лабіринт Діареї, де кожна стежка змушувала її реготати від жартів, які шепотіли какулясті кущі. “Чому какуля пішла в спортзал? Бо хотіла бути пружною!” — гудів кущ, і Сонхуля ледь не впала від сміху.Потім був Міст Запору, де треба було пройти, танцюючи під ремікс “Baby Shark” у виконанні хору какуль. Сонхуля видала такі па, що навіть міст почав підстрибувати в ритмі!Але найскладніше чекало в Замку Сечі. Барон виявився не просто лиходієм, а гігантським сечовим кубом із нудним голосом, який читав лекції про те, як “бути серйозним”. Сонхуля не витримала:— Серйозно? Життя — це вечірка, а не твої сечові кубики! — крикнула вона й запустила в Барона чарівною паличкою.БА-БАХ! Паличка вибухнула фонтаном блискіток, і Барон Сечі… розтанув у величезній калюжі какуль, перетворившись на веселого какуленя, яке одразу почало танцювати.Кристал повернувся на місце, Королівство Какуль засяяло ще яскравіше, а какуленята влаштували вечірку з піцою, лимонадом і діджей-сетом від самого Какулі. Сонхуля була в центрі уваги, адже вона врятувала їхній світ!— Ти завжди можеш повернутися, Сонхулю! — гукнув Какуля, коли вона почала прокидатися.— Обов’язково! Але спочатку мені треба виспатися, — підморгнула вона.Прокинувшись, Сонхуля усміхнулася. Її плед досі пахнув єдинорогами, а в голові крутилася мелодія з Какульського диско. Вона схопила телефон і написала в щоденнику:“Сьогодні я була героїнею в сраці какулі. Життя — це магія!»