Записки ТакМеда 🚑

"Перекладаю на зрозумілу мову слова керівника Rheinmetall. «Українці пропонують ефективно збивати такі цілі, як Шахеди, засобами за 700$, які можна застосовувати з кущів за допомогою пульта і FPV окулярів. І це для нас дуже небезпечно, шкідливо для нашого ринку мілтек, бо ми пропонуємо це робити ракетами ППО мінімум по 500 тисяч євро, для чого треба купити комплекс за десятки мільйонів євро, оснащений кріслами з масажними функціями і кондиціонером! Уявіть! Це ж катастрофа для всієї глобальної сфери озброєнь і для нас особисто! У нас технології, а у них лише скотч і 3D-принтер! Ми звикли жииирно заробляти, ми розраховували продавати антишахедні засоби на Близькому Сході і в інших регіонах, а українці нам зіпсували перспективи своїми дешевими квадріками! Якщо десь треба знищити ворожий танк, то ми пропонуємо для цього купити танк Leopard 2 з кондиціонером за 6, а краще за 30 мільйонів євро. А у них — скотч, 3D-принтер і засоби по 300$, які знищують танк кумулятивною бойовою частиною, керуючи дроном з кущів!»" ©Сергій Наумович

«Мудрий народ» або чому мир може стати страшнішим за війну..Особисто в мене немає жодних ілюзій щодо «мудрого народу».Я бачу інший сценарій — той, який лякає сильніше за будь-яку російську ракету. Україну, врятовану титанічними зусиллями тих, хто воював, хто ховав дітей у підвалах, хто віддавав останнє на ЗСУ, — цю Україну знищить не Путін. Її знищить «мудрий народ» на виборах. Спокійно, демократично, з посмішкою і селфі в кабінках.Суспільство розкололося не на «проєвропейців» і «проросійських». Розкол глибший і брудніший.Є частина, яка живе війною як реальністю: фронт, тил, волонтерство, втрати, ненависть до ворога, готовність платити ціну. Ці люди вже не повернуться до «як було». Вони змінилися назавжди. Для них Україна — це не територія і не «бренд», а щоденна кров і вибір.А є інша частина — значно чисельніша, — яка весь цей час жила паралельним життям. Її пріоритети не змінилися ні на йоту: жерти, срати, ржати. Максимально комфортно, максимально дешево, максимально швидко. Вони не зрадники. Вони просто інші. Війна для них — це поганий серіал, який заважає дивитися тік-токи і планувати відпустку в Туреччині.І ось ці дві частини мають голосувати на одних і тих самих виборах.«Мудрий народ» зробить свій вибір виходячи з того, що йому ближче. А ближче — завжди шлунок і спокій.Він проголосує за того, хто пообіцяє «мир будь-якою ціною».Він проголосує за того, хто скаже «давайте вже домовлятися».Він проголосує за того, хто зніме санкції з олігархів, поверне «бізнес як раніше» і дозволить знову ржати без тривог.І зробить це не зі зла. Зі щирого бажання жерти, срати і ржати далі.Мало хто розуміє головне: ці дві частини суспільства вже не можуть жити на одній території.Не тому, що хтось когось «не поважає». А тому, що в них різна антропологія. Різне розуміння сенсу життя. Один готовий померти за свободу. Другий готовий продати свободу за те, щоб не померти від голоду чи незручностей. Це не політична різниця. Це цивілізаційна прірва.Після війни ми не отримаємо «об’єднану націю». Ми отримаємо дві нації, які силоміць запхані в одні кордони. І «мудра» більшість завжди переможе на виборах. Бо її більше. Бо вона не виснажена. Бо вона хоче жити «як раніше» — а «як раніше» означає без війни, без мобілізації, без постійного нагадування про те, що свобода коштує дорого.Тому найстрашніший сценарій для України — не поразка на фронті. Найстрашніший — перемога і наступні вибори.Коли ті, хто воював, повернуться додому і побачать, як «мудрий народ» спокійно голосує за капітуляцію в обгортці «миру». Коли герої стануть незручним нагадуванням про те, що хтось колись платив ціну, якої більшість платити не хоче. Коли почнеться «національне примирення» і «давайте не будемо згадувати минуле».Ось тоді Україна і помре. Не від російських бомб. Від українського вибору.І найгірше — це буде абсолютно легітимно. Демократично. За всіма правилами. З високою явкою і святковим настроєм.Бо «мудрий народ» завжди правий.Він просто обирає те, що йому зручно.А Україна, на жаль, ніколи не була зручною країною.© Олександр Чех

6. Основні ознаки інформаційної операціїТиповий алгоритм виглядає так:1. Публікація звинувачень у Twitter (X).2. Масове поширення через мережу пов’язаних акаунтів.3. Підключення псевдоаналітики та «розслідувань».4. Публікація матеріалів у медіа.5. Використання цих матеріалів російською пропагандою.---7. ВисновокНаявні факти свідчать про системний характер інформаційних атак проти українських добровольців, медиків та волонтерських організацій.Такі кампанії мають ознаки координованої мережевої діяльності та використовують соціальні мережі як первинну платформу запуску, після чого наративи легітимізуються через медіа.У цих умовах критично важливо:- чітко розуміти джерела таких інформаційних атак;- аналізувати мережу акаунтів, які їх поширюють;- відрізняти реальну критику від скоординованих дезінформаційних кампаній.Розуміння структури та механізмів таких операцій дозволяє ефективніше протидіяти інформаційним атакам і захищати український добровольчий та волонтерський рух.©Mamuka Mamulashvili . Командир Грузинского легіону.

Він просто переплутав деталь.І ця помилка сьогодні рятує понад 3 000 життів щодня.1956 рік. Університет Баффало. Пізня ніч в електронній лабораторії.Інженер Вілсон Грейтбетч намагався створити звичайний пристрій для запису серцевого ритму — нічого революційного, просто допоміжний інструмент для лікарів. Втомлений, він навмання взяв резистор із коробки. Кольорові смуги здалися правильними.Але це був не той номінал.Замість 10 кОм — 1 МОм.Він припаяв деталь, увімкнув живлення… І пристрій не записав нічого.Натомість почав пульсувати.Клац. Секунда тиші. Клац. Секунда тиші.На екрані осцилографа з’являвся ідеальний імпульс — 1,8 мілісекунди — і знову пауза рівно в одну секунду. Ритм був бездоганний.Його “зіпсований” прилад бився, як людське серце.У той момент він зрозумів: це не помилка. Це рішення.У 1950-х серцева блокада часто означала вирок. Зовнішні кардіостимулятори були розміром із телевізор, підключені до розетки, і пропускали через грудну клітку болісні електричні розряди. Пацієнти не могли навіть відійти від стіни — буквально прив’язані шнуром живлення. Якщо зникала електрика — серце зупинялося.Грейтбетч подумав: а що, як пристрій можна імплантувати всередину тіла?Медична спільнота була проти.Електроніка не може працювати в людському організмі.Тіло — вологе, солоне, агресивне середовище. Батареї — токсичні. Метал — кородує.Йому не повірили.Він перевірив свій рахунок — 2 000 доларів. Усі заощадження.Звільнився з роботи. Облаштував лабораторію у власному сараї в Нью-Йорку. Разом із дружиною економив на всьому, навіть вирощував овочі, щоб зменшити витрати.Два роки він експериментував. Узимку працював у холодному сараї, шукаючи спосіб захистити пристрій від рідин організму. Кожна невдача коштувала йому грошей, яких не було.Та він не зупинився.У 1958 році пристрій випробували на собаці. Серце почало битися в ритмі, заданому схемою. Спочатку — лише кілька годин. Потім — дні. Потім — тижні.6 червня 1960 року. Лікарня в Баффало.77-річний чоловік помирав від повільного серцебиття. Він втрачав свідомість по кілька разів на день. Варіантів не залишилося.Хірурги імплантували маленький пристрій розміром із кишеньковий годинник.Вимкнули зовнішній апарат.І серце продовжило битися.Вперше в США електронний пристрій усередині тіла підтримував життя людини.Пацієнт прожив ще 18 місяців — помер не від серця.До кінця року ще дев’ять людей отримали імплантати. Один із пацієнтів через десятиліття зустрівся з Грейтбетчем — живий і повноцінний.Залишалася проблема батареї. Її доводилося міняти кожні два роки. У 1970-х Грейтбетч створив літій-йодидну батарею, яка працювала понад 10 років. Ця технологія використовується й досі.Сьогодні у світі щороку імплантують майже мільйон кардіостимуляторів.Понад 3 000 людей щодня виходять із лікарень із маленьким пристроєм у грудях — і з новим шансом на життя.Усе почалося з помилки.Вілсон Грейтбетч помер у 2011 році у віці 92 років. Його старий сарай досі стоїть — мовчазне нагадування про те, що інколи неправильна деталь стає найправильнішою.Іноді саме помилка змінює світ.

США: *хуярят ІранІран: *хуяре всіх вокруг, у тому числі Дубаї.Шахєд з Ірану: *хуяре рядом з Бурдж-Халіфа.Міноборони Еміратів: Їбать! Шо дєлать, шо дєлать! Чому не збивають!Дубайське ППО: Аааа шайтан! Нічо нє понятно, кулемет не пристріляний, як його збивать? Звонітє у ЗСУ!Старшина: Альо.Дубайське ППО: Як збівать шахєди? Старшина: Та я откуда знаю? Звоніть у свої Повітряни Сили.Дубайське ППО: (*звонят у Повітряни Сили Еміратів) Якого шайтана не збиваєте шахєдів?Повітряни Сили Еміратів: Ми не вміємо! Ми тут півсотні років рядом з Іраном дупля не різали, що держава, яка придумала діпстрайк - в'їбе його по нам! Звоніть у ЗСУ!Старшина: Альо.Дубайське ППО: Воно не збивається!!! Аааа!!! Що робити?Старшина: Тю, так понятно. Формуйте МВГ.Дубайське ППО: МВГ? А, ясно. А потім що?Старшина: А потім переводьте їх в піхоту.Дубайське ППО: Еееее... а нахрєна тоді ми їх формували?Старшина: А хєр його зна. Але в нас це саме так працювало... аааа ладно. Підіймайте весільні... тьфу, блять! Підіймайте зенітні дрони!Дубайське ППО: Які?Старшина: Так, все ясно. У вас там шо, шахєд в'їбав в мєсторождєніє ютуба? Чи вас Іран від гугла відключив? Де ви були останні чотири роки?Дубайське ППО: Еееее... придумували дубайській шоколад.Старшина: Ну то тепер кидайтеся їм в того шахєда. Ладно... шо з вами робити... Вам потрібні літаки, вертольоти, МВГ... а, МВГ вже було... і ПЗРК.Дубайське ППО: ПЗР... шо?Старшина: Ну нєдавно в вас виставка воєнна була... ну то подивіттся, може ще не всі експонати уїхали... І не забудьте обов'язково заборонити використання засобів протиповітряної оборони в межах міста.Дубайське ППО: Нам пізда.Старшина: (*кладе слухавку) Велком ту зе ОТУ "Дубаї", блєать.©Мартін Брест

Ворог збирає дані військових!Сьогодні (буквально годину тому) мав цікаву історію.До мене в друзі додалася ніби якась дівчина з гарним фото і закритим профілем. Я запити від незнайомих людей зазвичай не підтверджую, тому написав запитав її у приватних повідомленнях, що відбувається.Вона відповіла (російською), що додалася, бо я є в друзях у одного із наших односельчан, що зараз воює, і хоче мене попросити його номер телефону, бо він не виходить на зв’язок онлайн.А вона, ніби-то, вже чотири години сидить на холоді на сходах, біля квартири, котру зняла для себе і для нього, і терміново треба з ним зв’язатися, бо там ріелтори і власники квартири чекають і вона бідна і нещасна і не знає що їй роботи, а він казав що любить і т.п.Я відповів, що постараюся допомогти, написав тому чоловіку, котрий дійсно був на той момент не на зв’язку. Попри моє прохання просто дочекатися відповіді (я категорично сказав, що надам інформацію тільки з його дозволу), вона продовжувала тиснути на жалість і пояснювати, як це все терміново.Коли мій друг мені відписав, то вияснилося, що звісно немає ніякої «Настєнькі». Просто хтось, дуже активно, для чогось намагається вияснити його номер телефону. Також він зазначив, що такі дивні історії навколо нього стали масово виникати після того, як вони змінили місце базування.В ЖОДНОМУ РАЗІ не надавайте ЖОДНУ інформацію про ваших знайомих, котрі на війні, незнайомим людям в інтернеті. Вам можуть розказувати дуже емоційні історії, і все може виглядати надзвичайно важливим і терміновим — не піддавайтеся вмовлянням. В кращому випадку це шахраї, в гіршому — ворожі спецслужби. Будьте відповідальними!

Індульгенція за донат. Тема пиздець яка болюча - і сподобається вона явно не всім.Якщо максимально коротко: платиш гроші - знімають гріхи. В принципі, заїбісь. Якщо дивитись у розрізі - спасіба, що взяли грошима. Вродіби і совість на місці, і карма почистилась, може навіть чакра відкриється чи третій глаз бачити почне.Так. Без донатів ми б ніхуя не стягнули. Я не можу заперечувати очевидні речі. При тому, що за стільки часу у війську я досі не маю свого “особистого” волонтера. Хоча в 22/23 роках казали, що до берців, носків, трусів і броніка мають видавати ще й лічного волонтера. Мені не видали. Як і в 14/15 роках - двох тих самих всім відомих, теж не видали. Навіть у чергу не ставили.Волонтери й донатори - мега круті люди. У них немає ні пільг за це, ні надбавок, ні орденів із медалями. У них, принаймні в тих, кого я знаю, з того, що є, - як у ...тиша, лиш (слово в рифму) і душа, і ще двадцять п’ять мільярдів запитів: від серветок до марсохода.З тих, кого я знаю і не знаю, з тих, хто допомагав чим і скільки міг - мені або тим, хто просив мене допомогти, - жоден не сказав тієї херні, що на скріні до поста.Знаєте чому? Бо ці люди допомагають нам не всратись. У моменти, коли забезпечення не встигає, коли чиновники їбуть країну на гроші, коли самостійно не стягуєш. Коли, коли, коли… Завжди!Але під шумок, у цей весь двіж, вліз наратив з луб’янки: мовляв, ви просите в нас гроші, попрошайки з ЗСУ. І зазвичай таким козиряють люди, які думають, що за їх задоначені гроші їм тепер усі щось винні, як земля колгоспу.Особисто я хотів би подивитись на виписки донатів таких коментаторів. Які думають, що своїми п’ятьма гривнями вони вирішили питання своєї немобілізації.Так от. Жоден донат не звільняє жодного українця від обов’язку захищати свою країну. Ви можете перестати донатити. Але якщо ми перестанемо за вас воювати, ці донати вам потім нічим не допоможуть.Усім, хто допомагає, - велике щире ДЯКУЮ!!!А всім, хто просуває подібні наративи, - помінятися з ЗСУ ролями. І тоді розкажете, як воно насправді.Люто плюсую. Взято з ФБ.

Герой нашого часу. Данило Колесник. Невдаха-футболіст, який за ТРИ роки провів аж цілих п'ять матчів за свої команди, ударив військовослужбовця ЗСУ і тепер його піарить цілий депутат Олексій Гончаренко у себе на сторінці, як Робін Гуда Троєщини і Борщагівки, захисника обездолених ухилянтів від виконання свого громадянського обов'язку захищати свою матір і домівку від окупантів.Де ми звернули не туди, що в центрі Києва хазяями відчувають себе не ветерани, які проливали за це місто свою КРОВ, а клубна тусовочна пєрхоть зі своїми самками? Де ми звернули не туди, коли замість пошани, військовослужбовців зневажають, б'ють, криють матом, а частина суспільства ще й підвиває, що так їм і треба, бо ж вони не на фронті, а в тилу?Я прекрасно розумію футболіста. Як я вже писав, спортсмену тяжко бути патріотом, бо вони постійно перебувають у російському середовищі. Тренери, партнери, масажисти – переважно живуть у рускому мірі. Після тренувань нічні клуби, тусовщики, повії – всі рускоговорящі, за мір, какая разніца. російська музика, російські тік-токи, російські репери, російські блогери, російська інформаційна політика, російські наративи, російські ІПСО, російські ідеї для примітивних українчиків, які щедро засіваються ФСБ через телеграм-канали. І ось на виході у нас продукт російської пропаганди Даніїл, який боїться іти в армію, але не боїться бикувати на військовослужбовців і поліцію.Єдине, що мене порадувало в цій історії, це швидка і чітка реакція клубу Колос (Ковалівка) і миттєве відрахування Колесника з команди. Нам дуже сильно не вистачало таких реакцій з перших днів, коли насєлєніє зрозуміло, що вже можна і почало піднімати руку на військовослужбовців. Можливо, якби всі чинили, як ФК Колос, а не жували соплі, таких ганебних епізодів було б менше, а відповідальності за гімняні вчинки – більше.І ще одне. Багато видань пишуть, що футболіст ПОБИВ військовослужбовця. Не повторюйте цього, будь ласка. Насправді, футболіст на крису неочікувано вдарив військовослужбовця. Але вдарив гімняно, як дівчина, отримав здачі і ні про яке ПОБИТТЯ військовослужбовця мова йти не може. Збройні Сили давали і дають собі раду 🔥 Висновок з цієї історії такий. Якщо навіть хтось і виправдовує таких "героїв", то ми точно не будемо такого толерувати і кататимемо на шакалячих експресах кожного, хто зневажатиме ЗСУ. Також зламана кар'єра персонажа має бути прикладом іншим. Бо закінчаться гроші – закінчиться шикарне життя, тьолки і інстаграми. За все скоєне має бути відплата. © Сергій Марченко

«Коли ви зараз розказуєте, що «ми все проєбали», я згадую черги на Житомирській трасі. Коли ви розказуєте, як вас пакує ТЦК, я тихо тішуся, бо бинтував пацанів, яких ви не хотіли мінять, і молився, щоб вони лишились живі. Коли зараз ви звинувачуєте кого-завгодно в здачі територій, я хочу спитать, чи є у вас військовий квиток та УБД, і здебільшого, хочу плюнуть вам в ситу і налякану харю, спухлу від попоєк на кухні, з якою ви пиздите, які всі хуйові. Коли ви жалієтесь, що «єбать, літають шахеди, це ахуєть, як страшно», я згадую, як мене дві години крили мінометом, а я просто сцяв кудись в сторону з маленької ямки, бо не міг підняти голови, і мені трохи байдуже було на чистоту форми. Коли вам трудно, бо ви зневірились, ви думаєте за всяку хуйню, я згадую як під@ар убивав наших пацанів пострілами в голову, коли вони здались.Отож. Не ми. Ви. Ви, сука, все проєбали. Все пройобуєте. Я - стою до останнього. Хай мене не буде. Я не побачу, як ідіоти, які вважають, що їм всі і все должні, устраюють тут девʼяності. Я, скоріше за все, не знатиму, як ростуть на чужині десь мої діти. Я сподіваюсь, ніколи не дізнатися що інші під@ари припишуть до ветеранства гордість за СЗЧ та райдужну тряпку. Бо я воював не за це. І не за вас. І не за гроші. І не за щось, що вашій тупій голові треба придумати. У мене немає коректних слів чи закликів. Просто тому, що я відповідаю тільки за себе. І мені за себе не соромно. А тільки огидно жити в країні піздаболів. Не через те, що твої співвітчизники такі. А через те, що найкращі, які стояли опліч, через вас, мразін, поклали свої світлі голови.» - ©Макс Прокопенко

Скинувши обладунки після чергового бою,Всядеться у посадці, умовно-прикритий РЕБом,Відкриє бляшанку "Red Bull" замурзаною рукою...Йому двадцять три. І він - штурмовий демон."Мультикам" передпліччя волого тьмяніє багряним - З пальців спадають важкі сургучеві краплі...І риється поруч у рюкзаку втомлений медик-ангел -Худеньке руде дівчисько з очима кольору сталі.Ангел шипить змією і матюкається стиха:"Не напасешся на вас турнікетів, ви, придурки шалені!"Демон мружиться безтурботно... Злизує сніг відлига,Лютневе повітря напалмом горить в легенях.Очі - смола із гарячою лавою - навпіл.Серце - реактор. Лють - у активній зоні.Поки руку йому бинтом перемотує ангел -Він гортає список контактів у телефоні.Душі ворожі - демон скидає до пекла.Ворожі тіла - землі на поталу лишаються.Демон всміхається - ікла в бездонне небо.Небо у відповідь - знову чомусь не всміхається.У демона пара контузій і пара татуювань,Вдома сестричка і мама. Вітчим - у "сорок сьомій".У демона - жодних рефлексій. У демона - жодних вагань.У демона - орден "За мужність"... І до срібла всивілі скроні.Демону хочеться спати... А ще - "біг-мак" і додому..."Додому"... Так ніжно здригаються передсердя...Демон про це не скаже. Не скаже ніколи й нікому...Демон сьорбає свій "Red Bull", станцювавши бачату зі смертю.© Василь Мулик