Бугонія (2025) реж. Йоргос Лантімос Це виходить третій фільм Лантімоса за 2 роки разом з Бідолашними Створіннями і Видами Милосердя? Чи це добре? З одного боку так, адже це ж добре, коли фільмів улюблених режисерів багато. Та чи багато – це добре? Оце вже питання) Хлопець на імʼя Денні має дуже правдоподібну теорію про те, що світом правлять прибульці, замасковані під людей. Разом з кузеном-аутистом він викрадає директорку фарм-компанії з вимогою взяти його на космічний корабель, аби він зміг домовитися про те, щоб прибульці нарешті від нас відстали. Це хороше кіно. Воно смішить, в свій збочений спосіб, але смішить. Воно змушує кривитися від огиди, не часто, але змушує. Воно дає привід задуматися про сьогодення, хоча здебільшого про американське (мені здається якби Трампу не повезло із золотою ложескою, він міг би стати таким самим психопатом, як Денні). Воно постійно плутає нас, змушуючи задуматися хто в фільмі (чи в залі) насправді зʼїхав з глузду. Звісно вражає гра акторів — Джессі Племонс просто ідеальний тихий маргінал, а Емма Стоун ідеальна сильна жертва. В свою чергу оператор чудово підкреслює емоції акторів, часто залишаючи нас з ними сам на сам. Але Бугонія не дивує. Їй не вистчає оригінальності світу тих самих Створінь. Їй не вистачає метафоричності Вбивства Священого Оленя чи Лобстера. Їй не вистчає чогось такого, щоб можна було сказати "от жеж цей Лантімос, знову всіх вразив!" Бугонія — це ніби ще одна новела із Видів Милосердя, тільки біль продумана, пропрацьована і без Віллема Дефо. Здається це просто ще один міцний представник сучасного майже-горрору. З сеансу виходиш з купою емоцій, але і з тихим набридливим питанням "щоб що?". Але, в принципі, на нього можна і не зважати. #триллер #драма #комедія  🍅 Механічний Помідор 🍅