Що є ближчим до істини?Уявімо ситуацію: людина дивиться на монітор, де бачить карту міста, у якому ніколи не була.На цій карті чітко виділені вулиці, райони, памʼятки, маршрути, відстані, назви й межі. Для неї це місто існує як схема. Вона може орієнтуватися в ньому подумки, будувати маршрут, пояснювати, де що розташовано, навіть знати про це місто більше формально, ніж багато його мешканців.На противагу їй існує інша людина, яка не має карти, але перебуває в цьому місті. Вона ходить його вулицями, бачить будинки, чує транспорт, відчуває нерівність тротуару, губиться, запамʼятовує місця через досвід, а не через схему. Її знання менш точне в абстрактному сенсі, але воно безпосередньо стосується реального досвіду.І головне питання тут — що ближче до реальності? Уявлення людини, побудоване на карті, чи особистий досвід людини, побудований на перебуванні всередині міста?____________________Існує дуже цікава аналогія щодо нашого мозкуВін має дві півкулі, дві частини, які розділені між собою, але постійно взаємодіють через мозолисте тіло.Ці частини разом утворюють один мозок, але кожна з них має свої власні функціональні особливості.Наприклад, ліва півкуля у більшості людей сильніше повʼязана з мовленням, послідовним аналізом, класифікацією, точним фокусом уваги й роботою з уже відомими категоріями.Права півкуля більше залучена до цілісного сприйняття, просторового контексту, інтонації, тілесного відчуття, емоційного тону, новизни й ширшого поля уваги. Тобто кожна півкуля має не окрему особистість, а свій спосіб обробки реальності.І саме на цьому нейробіологічному факті відомий психіатр, нейронауковець і філософ — Ієн Макґілкріст — побудував цікаву гіпотезу. Макґілкріст каже: можливо, головна різниця між півкулями не в тому, що одна відповідає за логіку, а інша за творчість. Це занадто грубе спрощення. Різниця глибша. Вони по різному спрямовують увагу на світ.Одна частина мозку, умовно ліва півкуля, прагне схопити світ, розділити його на частини, назвати, виміряти, поставити в категорії й зробити придатним для контролю. Вона створює карту.Інша частина, умовно права півкуля, тримає контакт із ширшим контекстом. Вона бачить не лише окремий обʼєкт, а ситуацію, звʼязки, живу присутність, неоднозначність і цілісність досвіду. Вона ближча до самої території. І саме тут виникає філософська дилема — що для нас реальніше? Карта чи територія?Модель, яку можна виміряти й контролювати, чи живий досвід, який важче точно описати, але з якого взагалі починається наше сприйняття світу?