Новий роман сілезького анархо-індивідуаліста Щепана Твардоха. Про війну в Україні чи здебільшого те, як автор побачив її через досвіди свого волонтерства. Зокрема.

Про польського добровольця з українським корінням, який виживає з побратимами на нулі. З розмовами, спогадами, спокутами, коханнями і ефпівіхами, які чекають на героїв поза підвалами та норами в Кринках…

З селінівським песимізмом і гемінгвеївською втомою, за якими єдина можливість вижити і вернутися додому - це думати про себе як про мертвого.

А ще - з ситуативними тлумаченнями речей, про які в нас і школярі знають (наприклад, нащо нам реби), чи хто такі 200 і 300, проте навряд знає більшість поляків та і європейців загалом, які вирішать прочитати Нуль.

В чому чи не найбільша світоглядова цінність роману. Про війну з позицій українства в актуальній світовій художці пишуть мало. Майже не пишуть.

Водночас, Твардох на ізі притикає совковості ЗСУ, не завжди ок рішенням Генштабу, бездіяльності влади, пропаганді, волонтерським шахрайствам, навколофронтовому блядству і різномастим ідеологічним кострубатостям, на яких часто-густо будується вся рсн риторика про укрофашистів.

Іноді це бісить, але ми досить дорослі, аби розуміти що та як, і зайвий раз не ідеалізувати війну, впадаючи у романтичний інфантилізм. Чи має сілезький автономіст морально-етичне право писати про ці речі? Не бачу причин, аби не писав. Він чи будь-хто інший.

Тим паче, у Твардоха по війні більш ніж чітка позиція, на відміну від багатьох авторів, які в нас виходять, але не спромоглись навіть озвучити своїх поглядів. На відміну від того ж палестинського питання.

Власне, все.

Тим часом у нас продовжується збір на пікапи для моєї 46-ої бригади. Маємо сумарно вже понад 600к. Рухаємося далі

send.monobank.ua/jar/kB1uPHgm5