Дуже зайшло, і це той випадок коли рейтинг 6,6 на imdb виглядає відверто заниженим.

Джеремі А. Вайт і Брюс Спрінґстін спрацювали ідеально, чого не скажеш про відносно нещодавній екранний дует Ділана та Шаламе, до якого я знехочу повертався думками під час фільму Скотта Купера.

Є підозри, що рейтинг зробили фани, які знаються на біографії та творчості Брюса, чого не скажеш про мене, та і можливо чекали вони чогось іншого, точно не меланхолійної тягомотіни і проблем з менталкою у свого емоційно оголеного кумира)..

Історія абсолютно канонічна. Брюс в депресусі і музичній аскезі записує вдома на касетник акустичний фольк-альбом, натхненний діяннями убивць, який від нього не чекав ні лейбл, ні слахачі, але якому судилося стати іконічним записом для гітарного інді всіх часів та народів.

На превелике щастя, в Брюса був зубатий і відданий менеджер (Джеремі Стронг - король другого плану), мрія кожного музиканта, який зробив все, щоб «небраска» сталася в тому вигляді і звуці, за який так чіпко, безкомпромісно тримався Спрінґстін.

Красиве, сильне, музикофільське кіно про впевненість і віру в своє ремесло.

Можливо, лінія з дитинством і батьками здасться банальною, навіть трафаретною в своїй прозаїчності, проте свою справу вона зробила.

Раджу.