Спробую не спойлерити.)Збройні міжусобиці на Марсі, катаклізми на Землі, позаземне життя, можливе вторгнення з космосу та людська пиха, яка всюди пиха, скільки б кисню не було в атмосфері тієї чи іншої планети, і якому б роду чи племені не належала людина, - людство упевнено пиздячить в напрямку нових темних віків, а Макс Кідрук далі натхненно розбудовує свою технологічну сагу про людську цивілізацію зразка двадцять другого століття, при чому, робить це в новій частині із ще більшим азартом і жорстокістю. І хоча читав я роман короткими перебіжками, а історія вимагає потоку і звʼязності, мені - не зважаючи на мою низьку сайфай-жанрову начитаність - сподобалося. І вічний край, яким ходять герої, намагаючись вижити чи дістатися істини, і географічне розширення всесвіту, й чималий розсип ідей-гіпотез, якими вправно оперує Макс, і присутність Кідрука-лектора в більшості персонажів, і динаміка з цільністю сюжету. Чого мені точно бракнуло, так це самих героїв) За величезною кількістю наукової інфи, діалогів, описів не вистачало внутрішніх світів персонажів. Для повнішого розуміння мотивації їх пересування сюжетом та і загалом. З іншого боку, для «віків» такі заглиблення в людей можуть бути жанрово і зайвими. Чекаємо третьої частини.Дожити б)..