Що я можу вам сказати — якби я прочитала цю книжку у 15/16 років, то пішла б вчитися на історикиню 👩🏻‍🎓 Але на жаль цей текст трапився мені лише зараз, і я вже не можу зареєструватися на іспити в цьому році… «Дочка часу» — це детективний роман 1951 року, входить до серії про інспектора Алана Ґранта, і розповідає про розслідування сучасним поліцейським нібито скоєних злочинів короля Англії Річарда III. #прочиталаНазва відсилає до старого афоризму «істина — донька часу». Це детектив про злочин п'ятсотрічної давності, який розслідується винятково за документами, що їх приносять головному герою у лікарню друзі та молодий американський дослідник. Це настільки захопливе і легке чтиво, наскільки й інтелектуально підковане! Головний герой не виходить із палати, а всі дослідження проводить виключно читаючи різні книги та архівні свідчення! А ще дискутує сам з собою і свариться з давно померлими істориками! Мрія ботанів (моя)!!!Книга загалом наробила галасу свого часу й відновила інтерес до постаті Річарда III. Авторка ввела тут поняття Tonypandy — термін на позначення історичної брехні, що повторюється так часто, що стає «загальновідомою істиною». І я не можу перестати думати про те, як багато існує історичнох брехні, у яку ми віримо, і як складно її розпізнати, і ще важче спростувати! У моєму випадку, «Дочка часу» стала тією книгою, після якої хочеться прочитати ще 20 подібних! Тому оцінка ⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️— це найменше, що я можу зробити!