95 окрема десантно-штурмова Поліська бригада

🤜🤛 У Чернігівському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою відбулася зустріч з представниками 95 бригади ДШВ. ❤️‍🔥 Під час заходу Поліські десантники познайомили майбутніх випускників із перевагами вступу до вищих військових навчальних закладів, що готують офіцерів для еліти Збройних Сил України – Десантно-штурмових військ.Ліцеїсти дізналися про особливості навчання та перспективи, які відкриваються перед курсантами-десантниками:🔹 навчання за стандартами НАТО та опанування найновішої зброї й техніки🔹 стрибки з парашутом є невід’ємною частиною підготовки офіцерів ДШВ🔹 формування навичок управління підрозділом у найскладніших умовах🔹 та повне держзабезпечення, висока стипендія та пріоритетне працевлаштування на командні посади.«Якщо ви обираєте стати десантником, то ви обираєте не просто професію, а спосіб життя. Це про братерство, яке триває крізь роки, і про честь бути першим там, де найважче», – зазначали спікери заходу.⸻Заповнюйте анкету ⚡️ 95dshv.mil.gov.ua або телефонуйте нашому консультанту (095)065-19-02🤟 Відділення комунікацій 95 окремої десантно-штурмової Поліської бригади8 корпусу ДШВ ЗС України 🤙

До Дня військового журналіста відкриваємо трохи завісу роботи пресслужби бригади та знайомимо з нашим членом команди. Повне відео у нас на каналі.«Для когось війна почалася у 2022-му, для мене на барикадах Майдану. Саме тоді я зрозумів силу документалістики: коли ворожа пропаганда ліпила з нас «радикалів», я брав камеру, щоб показати правду. Потім роками волонтерив під час АТО, евакуював котів під обстрілами…», - згадує Вадим Булік. Після початку повномасштабного вторгнення росії на нашу землю, Вадим пішов на фронт.«Але неофіційно. Я був піратом, – посміхається чоловік. – Доброовольцем провоював в одному з підрозділів українського війська на Вугледарському напрямку, Херсонщині, Харківщині та Сумщині».З 2024 року Вадим офіційно приєднався у лави ЗСУ, обрав для себе посаду в пресслужбі 95 бригаді ДШВ. «Пресофіцер це не людина з фотоапаратом десь збоку. У ДШВ ти стаєш частиною родини. Якщо я їду до піхоти, то стою на нічному чергуванні, щоб пацани могли поспати зайві пару годин. У артилеристів я вантажив БК, у пілотів «слухав небо». Тільки так можна зняти справжній контент, де хлопці відкриваються і стають героями, якими вони є насправді», – розказує Булік.Десантник вважає своєю місією зафіксувати історію «тут і зараз» та розказати правду про українських воїнів. «Пишаюся кожним кадром: від важкої роботи медиків на стабпунктах до розмов про культуру в підвалах Покровського напрямку. Наші десантники є титанами дивовижним бекграундом. І найменше, що я можу зробити, це розказати всьому світу про кращих людей цієї країни», – впевнений Булік.⸻Заповнюйте анкету 95dshv.mil.gov.ua або телефонуйте нашому консультанту (095)065-19-02Відділення комунікацій 95 окремої десантно-штурмової Поліської бригади8 корпусу ДШВ ЗС України

Ціна пам’яті вища за олімпійське золото 💔Світ збурений дискваліфікацією нашого скелетоніста Владислава Гераскевича на Олімпіаді-2026. Причиною став «Шолом пам'яті». На ньому обличчя спортсменів та тренерів, яких вбила росія. Серед них є і Володимир Андрощук, воїн 95 бригади ДШВ та чемпіон України з десятиборства, який віддав життя за нашу свободу.Для Міжнародного олімпійського комітету (МОК) це «політика», а для нас – біль і честь. Владислав обрав вірність побратимам замість олімпійської медалі. І це вчинок справжнього Чемпіона. Ми поспілкувалися з ветераном Володимиром Дзюбинським, який служив пліч-о-пліч зі штурмовиком Володимиром Андрощуком.«Коли я побачив шолом з фотографіями спортсменів, подумав: «О, класно, щоб там був Володька Андрощук». І він там був… А потім дізнався, що шолом заборонили. Я був в шоці», – говорить Дзюбинський. Володимир Андрощук і Володимир Дзюбинський пройшли разом усі штурми в Кремінному лісі. Уже в одному з перших боїв Андрощук врятував побратиму життя.«Ми йшли на один із найжорсткіших штурмів, я впав в окоп на спину, а Вова застрибнув і дав чергу з автомата над моєю головою. Я йому: «Ти що?», а він сказав, що за мною ворог був. Тоді Вова врятував мені життя», – розказує Дзюбинський. Саме після цього вони стали не просто друзями, а братами.«Ще в учбовому центрі ми зрозуміли, що близькі за характером, але тепер наша дружба закріпилася в бою. На штурми ми залітали на разом. Разом витягували 200-х і 300-х. Вова показав себе як справжній герой, завжди першим заходив на позиції, завжди допомагав. Я міг на нього покластися на всі 100%», – згадує Дзюбинський. Був бій, коли побратими разом з РПГ підбили танк противника.«Я беру РПГ, заряджаю все, що є, і стріляю. Вова поряд, стріляє синхронно зі мною, ми не домовлялися навіть. Ми накрили танк, розібрали його, екіпаж з нього вже не виліз», – згадує десантник. Боєць навіть зараз зі сльозами на очах згадує останній бій Володимира.«Це був 2023 рік, ми стояли на напрямку Кремінна. Осколок влучив йому прямо в голову. Ми з Вовою застрибнули у різні окопи, по нам одразу відпрацював СПГ. Я отримав сильну контузію. Подивився у бік Володі, він лежав на руках у побратима, наче просто спав. Але коли я підбіг до нього, то все зрозумів… Я сам його вантажив на евакуацію. Це було важко. Він був моїм братом», – говорить Дзюбинський. Наостанок Дзюбинський ділиться думками з приводу заборони МОК на пошану і памʼять наших героїв, наших спортсменів, людей яких вбила росія.«Після важкого поранення і втрати ноги я зараз займаюся веслуванням у паралімпійській збірній. Але коли дізнався, що заборонили шолом з Вовиним обличчя, був дуже засмучений. Це неправильно, що таке відбувається в спорті», – з гіркотою говорить Володимир Дзюбинський. Нагадаємо, що об'єктом переслідувань з боку МОК став український скелетоніст Владислав Гераскевич.Український спортсмен підготував до змагань шолом, на якому були зображені портрети понад 20 українських спортсменів та тренерів, які загинули внаслідок російської агресії. Спортсмен назвав його «Шоломом пам'яті». Однак МОК та Міжнародна федерація бобслею та скелетону (IBSF) розцінили цей жест як «політичну пропаганду». Гераскевича офіційно відсторонили від змагань.До цього з ним проводила зустріч голова Комісії атлетів МОК Кірсті Ковентрі, яка намагалася змусити українця змінити шолом або заклеїти зображення. Проте Владислав відмовився зраджувати пам'ять загиблих.🤟Відділення комунікацій 95 окремої десантно-штурмової Поліської бригади 8 корпусу ДШВ ЗС України 🤙

«Пульс стукає в голові, кров тече. Піднімаю голову, бачу російський танк вже біля мене. Метрів за п’ять. Глушиться. Бачу букву «Z». Чую, хтось вилазить… то буряти. Вони в полон не брали. Розумію, що це кінець… Коли чую по броні такий звук «луп-луп-луп», як по металу стукає. Дивлюсь, механік-бурят ховається в люк, а їхній командир не встигає – його задвухсотило… Це наш командир Маковський нам життя врятував, це дало нам час відповзти», – згадує сержант 13 окремого батальйону 95 бригади ДШВ Євгеній. Десантник додає, що Маковський також був поранений, але ризикнув собою, щоб врятувати побратимів: «Братерство основа армії. Ми один за одного будемо битися до кінця». Синій скотчПотім була Яцьківка на Харківщині. Жовтень 2022 року. Його перший штурм як командира відділення. Війна хитрощів, де ворог чіпляв собі українські розпізнавальні знаки, щоб заплутати, щоб ударити в спину.Група Євгенія почала зачищати населений пункт, дуже успішно пройшли свою ділянку і закріпилися. «Але виявилося, що росіяни знали, що ми будемо заходити в Яцьківку і підготувалися. Наша група опинилася в оточені. Я мав йти зі своїми людьми зробити коридор, щоб всі вийшли живими», – розповідає Євгеній. На підкріплення їхали побратими з іншої бригади, їх чекали.«І тут ми бачимо, як заїхав танк. У всіх синій скотч на рукавах. Це наш колір був. Перша думка була, що це підкріплення. Але я побачив одного з білим скотчем. Це був ворог! Вони так замаскувалися, один, напевно, забув змінити скотч і це нас врятувало», – згадує десантник. Його підрозділ шквальним вогнем почав давити ворога. Штурм тривав з шостої ранку до десятої години вечора.Безперервні обстріли, зачищені хата за хатою, техніка у вогні. Вони вистояли. Звільнили населений пункт та звільнили побратимів. Філософія виживанняСьогодні Євгеній головний сержант роти 13 окремого десантно-штурмового батальйону ім. Героя України полковника Тараса Сенюка.Він «ганяє» на тренуваннях новоприбулих жорстко, бо знає ціну помилки. Він вчить їх стріляти, чути дрони, бачити скиди, розуміти технологічну війну. За плечима у нього десятки штурмів.Коли його питають про вік, про тих «дітей», які прийшли за програмою «18-24», Євгеній лише посміхається. Бо сам був такий – в армію прийшов пацаном у 2021 році, ще до того, як слово «штурм» стало частиною щоденного лексикону.Тоді 22-річний тесля обміняв дахи мирних будинків на вільне небо десантника.«Армія робить з пацана чоловіка, захисника. Я тренував «18-24», і я бачив коли вони поверталися після свого першого штурму. Як вони міняються стають воїнами, – говорить десантник. – Я тричі поранений, але кожен раз повертався, бо тут мої хлопці. Я маю бути тут з ними до перемоги. В армії найголовніше – це мати кістяк». Євгеній і є тим самим українським кістяком. Людина, яка зросла в бою і тепер стає фундаментом для тих, хто йде поруч.Заповнюй анкету 95dshv.mil.gov.ua або телефонуй (095)065-19-02 Відділення комунікацій 95 окремої десантно-штурмової Поліської бригади 8 корпусу ДШВ ЗС України

«Мене не бусіфікували, а мобілізували. Це нормально, щоб чоловіки призивалися в армію. Я знаю, що таке відповідальність за свій дім, рідних. Хто як не я їх захистить?», – говорить десантник 95 бригади ДШВ Євгеній.З чоловіком ми зустрілися на полігоні. Після відпрацювання штурму окопу він з побратимами заряджав магазини патронами. «В бригаді я з кінця літа цього року, тут своє 30-річчя зустрів. Вже був не на одному бойовому виході. Ось з останнього ми з групою мали зайти і зайняти позицію. Але ж фронт непередбачуваний, то ми трохи промахнулися і зайшли росіянам в тил. Наробили ми там їм біди, і назад до своїх повернулися», – сміється штурмовик.Він зазначає, що десантник у першу чергу про розум 🦉 і винахідливість: «Звісно сила і витривалість це є база, але ми маємо швидко орієнтуватися в ситуації, яка постійно змінюється. І вміти приймати рішення. Так, в тилу ворога могли б засвітитися і там всі б лягли. 🫸🫷Але з побратимами з орієнтувалися, зв'язалися з командиром і все у нас вдалося». #Навчаємо_Забезпечуємо_ПідтримуємоЄвгеній вже себе показав ефективним воїном, і вже став командиром відділення. 👍 «Нічого тут складного немає. Ніхто з автоматом не народжувався. От я був покрівельником дахів. Далека професія від армії! Але ж я вчився воювати, як і решті, чого ми вчимося в житті. Тут в 95-ці постійно тренуємося. Навіть, після бойових виходів на полігоні тренуємося! – розповідає Євгеній. – Я вам так скажу, тренувань багато не буває. До нас приходять новачки, треба провести злагодження, щоб команда працювала, як один організм. 🤜🤛 Є час відшліфувати навички, провести роботу над помилками. Та й війна постійно змінюється, треба бути готовим до всього». Здобувай Перемогу разом з нами!🔥 Заповнюй анкету 95dshv.mil.gov.ua або телефонуй (095)065-19-02 🔥❤️‍🔥 Відділення комунікацій 95 окремої десантно-штурмової Поліської бригади 8 корпусу ДШВ ЗС України ❤️

😼 Лише дисципліна тримає в тонусіЦе Андрій, позивний «Шульга». Штурмовик 2 десантно-штурмового батальйону 95 бригади ДШВ. Він стріляє з лівого плеча. Воює з гарячим серцем, але холодною головою.Його шлях до ЗСУ не був випадковим. 🩷 Андрій готував себе морально ще з 2022 року, розуміючи, що момент, коли потрібно прийняти це важливе рішення, неминуче настане.Усе починалося не з атак, а з виснажливої оборонної роботи в Серебрянському лісі. 🔥 Саме там, після кількох виходів, відібрали найстійкіших і сформували штурмове відділення. Там і почався «реальний двіж».Андрій згадує дивні моменти перед боєм.«Напередодні контакту чули, як ворог рубає дрова, співає пісні... Ніби якийсь каламбур. А вже о п'ятій ранку почався бій. Стрілкотня, прильоти РПГ. Спершу є нервозність, але щойно спускаєш гачок – і вона зникає.🫡 Ти включаєшся в роботу, в комунікацію з побратимами, і нервувати вже просто немає коли», – згадує «Шульга».Для Андрія успіх є не кількістю трофеїв, а збережені життя. Навіть вихід, де він отримав поранення, вважає одним із кращих завдяки професійності групи.«Міна прилетіла, за 20 метрів від ворога. Нас врятувала лише чітка комунікація. Ми відкочувалися так щільно прострілюючи їхні позиції, що вони не могли навіть голову підняти, щоб стріляти нам у спини», – говорить десантник.🫰До війни Андрій працював у дизайні, де часто говорять про «творче вигорання». У війську, каже він, такого поняття не існує, якщо є дисципліна: «Мотивація є мінливою. Вона може тримати місяць-два, а потім згасати. Дисципліна загартовує характер і тримає в тонусі постійно».«Шульга» додає, що люди є найкращими мотиваторами. Гідні, надійні, до яких відчуваєш лише безмежну повагу.☄️ Залітай на контракт! Заповнюй анкету 95dshv.mil.gov.ua або телефонуй (095)065-19-02Відділення комунікацій 95 окремої десантно-штурмової Поліської бригади 8 корпусу ДШВ ЗС України❤️‍🔥#8_корпус

«Сучасна війна неможлива без нових технологій, але і без старих надійних, як артилерія, далеко не просунешся! Тільки ми можемо зробити те, що іншим не під силу, – ми робимо кілька пострілів і наступ орди зупиняється», – розповідає про свою роботу артилерист 95 бригади ДШВ «Любарт».☄️☄️Війна для чоловіка не настала у 2022 році, він з самого початку вторгнення росіян боронить Україну. «Ще у 2014 році мобілізувався у 95 бригаду. Хотів бути штурмовиком, а мене в артилерію розподілили. Я був не в захваті. Далеко стоїш, не бачиш по чому стріляєш, – згадує «Любарт». – Але то було до перших бойових пострілів. Тоді працював на Д-30. Ми так лупили, що у росіян земля горіла під ногами!».Коли почалося повномасштабне вторгнення, «Любарт» повернувся у свою бригаду. «Мене одразу відправили в арту. Але тепер я працюю з британською гарматою L119. Вона себе дуже добре показала. Серед гармат L119 є снайперською гвинтівкою – 🔥точно в ціль!», – говорить «Любарт».Через свою ефективність на полі бою підрозділ «Любарта» росіяни постійно намагалися вирахувати, щоб знищити. Як кістка в горлі були в окупантів!«Полювали на нас постійно! Передавали, що з перехоплень ворог намагався визначити наше місце. Проте нам треба 2-3 хвилини, щоб згорнутися і переїхати на нову точку. І це при тому, що наша «елька» 2 тонни, – говорить чоловік. – Тому в арту беруть тільки міцних, таких, як гармати». ❤️‍🔥 Один мінус є в його роботі – дійсно не бачиш свою роботу: «Але коли оператори дронів скидають відео, то можемо оцінити масштаби горя, яке ми принесли окупантам! Проте найприємніше чути від нашої піхоти «дякую», що ми зупинили наступ ворога, прикрили їх»Він додає, що чим більше артилеристи попітніють, тим менше на нулі наші проллють крові. Щодня десантник в очікуванні команди. Є ціль, навелися, постріл, ще раз. Важкі снаряди конвеєром подаються до гармати: «Насипаємо ворогу й даємо нашій піхоті вогневий щит».«Поки останній окупант не ляже в землю, ми будемо працювати. Я буду тут, поки не почую в ефірі: «Відбій. Перемога!». А в цьому питанні ми не чекаємо, ми її наближаємо. Працюємо!».Залітай на контракт! Телефонуй (095)065-19-02❤️‍🔥 Відділення комунікацій 95 окремої десантно-штурмової Поліської бригади 8 корпусу ДШВ ЗСУ 🤙 #8_корпус

Ця історія про військового, чия робота не героїчна, він не ризикує життям і не нищить танки щодня, але попри будь-які умови й складнощі він виконує свої обов’язки. Військові знають наскільки в нього важлива робота. 🧑‍🍳Ця історія про кухаря.«На наступний день після випуску з коледжу мені зателефонували з військової частини та запропонували працювати на кухні. Я вирішив сходити спробувати, і зрозумів, що це моє! Я закохався в цю атмосферу! І вже 15 років я в бригаді!» – згадує начальник групи логістики батальйону управління Сергій. #ВсіСвоїЗ 2014 року, коли почалася війна, було багато полігонів та бойових виїздів бригади, і весь цей час Сергій попри все виконував свої обов’язки кухаря.«Йшли часи, мінялись командири, а я лишався на своєму місці й готував воїнам обіди, – говорить Сергій. – До 2023 року я був кухарем, потім отримав звання офіцера і мої обов’язки розширилися – тепер на мені контроль роботи кухні, отримання продуктів, паливо мастильних матеріалів, одягу та решти, що пов’язано з логістикою в батальйоні».🍜 Сергій вважає, що йому, як керівнику, потрібно вміти спілкуватися з людьми. Кожен робочий день керівника починається з розмови з кухарями про те, як їх справи, що потребують, а чого не вистачає. 📝Увесь його день проходить в адміністративних питаннях.«Меню 🍱 обговорюється і планується з керівництвом. Але кухарі можуть вносити зміни та радити, що краще було б зробити. Адже вони знають точну кількість продуктів, що може вийти з тої кількості», – пояснює чоловік. За його словами, військові кухарі не завжди готують за розкладом. «Ми навіть пекли для десантників піцу 🍕 в лісі! – говорить Сергій. – Я люблю свою роботу. Не бійтеся долучатися до війська! Якщо ви зараз не прийдете сюди, то завтра прийдуть вже до вас! Ваша хата не скраю, ваша хата наступна!» PS: Стань Другом ДШВ! Всеукраїнська платформа збирає кошти для підтримки ДШВ ЗС України (druzi.mil.gov.ua)❤️‍🔥 Відділення комунікацій 95 окремої десантно-штурмової Поліської бригади 8 корпусу ДШВ ЗС України

❤️‍🔥Холодна голова, гаряче серце: історія штурмовика Артема «Мій перший штурм не був схожий на кіно. Це була робота на виснаження під Юнаківкою. Ми були на позиції сорок дві доби…», – згадує воїн 13 окремого десантно-штурмового батальйону 95 бригади ДШВ Артем. Коли хлопець заходив на позицію, там була густа зелена посадка. А коли вже повертався через півтора місяця – не лишилося нічого. Просто гола, переорана снарядами земля. «Ворог був близько, метрів за сто. Вони чули, як ми вкопуємося, але не могли вирахувати нашу точку. Вночі росіяни намагалися підповзти впритул, щоб закинути гранату в окоп. Пам’ятаю, як заступив на чергування, взяв «теплак» і почув цей звук – як відстрілює чека. Побачив їх. Вони йшли один за одним, пригнувшись. Тоді побратим зняв одного зранку, і вони затихли», – розповідає Артем.Десантник додає, що наші військові не просто відбивалися, а випалювали ворога.☄️ Спостерігали, як росіяни знаходили своїх «двохсотих» і намагалися втекти, але десантники знищували їх на тому ж місці.Вихід Вихід із позицій став чи не важчим за саме перебування там. Посадку знесли в нуль, орієнтирів не залишилося. «Над нами завис ворожий «Мавік». Я кричу: «Сховайся!». Мій побратим присів, але не втримав рівновагу. Одна нога опустилася на землю, і пролунав вибух. Міна. Йому відірвало ступню», - розповідає Артем. Хлопець затягнув пораненого в укриття, надав домедичну допомогу, і ще три дні чекали на можливість евакуації через постійні обстріли. «Ми несли побратима на собі вісім чи десять кілометрів до безпечної зони, – згадує десантник. – Коли ти тягнеш свого, страху немає. Є тільки одна думка: вижити і винести». ❤️‍🩹Обрав шлях воїнаЩе рік тому Артем був звичайним хлопцем із Запорізької області, який не так давно закінчив школу. Працював, жив простим цивільним життям. Щойно йому виповнилося вісімнадцять, пішов у військкомат. «Тоді сказали, що я надто «зелений» та відправили мене додому. Через рік запустили програму «Контракт 18-24», і я вже підписав контракт. Я відчував, що моє місце тут», - зазначає десантник. 🏆 Сам він зауважує, що за неповний рік в армії він дуже змінився: «Я став спокійнішим. Раніше була агресія, запал: «Усіх порву!». А зараз – холодна голова. Емоції тут заважають. Це просто робота, яку треба виконати чисто». Чимало людей в соцмережах сумнівався в юнаках, які прийшли служити за програмою «Контракт 18-24», мовляв, надто молоді, ще нічого не розуміють і толку ніякого не буде. Проте вони зробили свій вибір – стати воїнами та захищати країну. За свою завзятість та рішучість Артем отримав відзнаку «За штурм» та унікальний патч Nulla spes hosti («Жодної надії ворогу»). Такі патчі носять лише найкращі десантники – ті, хто брав участь у семи або більше штурмових діях.👉 Подай заявку на сайті 18-24.army.gov.ua або через застосунок РЕЗЕРВ+ 🫵❤️‍🔥 Відділення комунікацій 95 окремої десантно-штурмової Поліської бригади 🤙 8 корпусу ДШВ ЗС України

«Я звільнився з армії. Відслужив з 2022 року в лавах Нацгвардії та повернувся до цивільного життя у березні цього року. Але не зміг всидіти вдома. Повернувся у військо, тепер вже в 95 бригаду ДШВ», – розповідає штурмовик Олексій. З ним ми зустрілися на полігоні – після чергового бойового виходу він з побратимами проходив чергові тренування, де відточували свої навички, працювали над посилками.Наразі Олексій гранатометник, але готується взяти під керування відділення.🧩 «Я хотів в десантники потрапити, бо вони завжди в найгарячіших двіжах, ворог боїться їх. Звісно, мені приємно, що мене взяли в 95 бригаду. Тут #всісвої. Військові мене зрозуміють, тут тільки відчуваєш справжнє братерство. Здається, поряд зовсім чужі люди, але за кожного з них я готовий битися до останнього. І так само вони зроблять для мене. На цьому тут тримаються. А ще на енергетиках», – сміється Олексій. До російсько-української війни Олексій не був обізнаний з військовою справою. Але навчився всього, що треба вміти й знати воїну, у війську.«Коли почалася війна у 2014 році, я вчився на другому курсі в педуніверситеті. Я вчився. Так само і в армії вчать, – розповідає чоловік. – Тому я не зміг бути вдома, адже я спроможний воювати, і тут потребують моєї допомоги. Якщо всі поховаємося, то Перемоги ніколи не буде». Олексій разом з побратимами на найважчому напрямку фронту, щодня виборюють право українцям жити в своїй незалежній державі, право ростити дітей у мирній країні.Стань побратимом Олексія. Заповнюй анкету🫰 95dshv.mil.gov.ua або телефонуй (095)065-19-02❤️‍🔥 Відділення комунікацій 95 окремої десантно-штурмової Поліської бригади 8 корпусу ДШВ ЗС України