«Я ВТРАТИЛА НЕ ПРОСТО ПОСУД, А ЧАСТИНУ СВОЄЇ ІСТОРІЇ». ЛИСТ ВІД БЕРДЯНКИ, ЯКА ЗАЛИШИЛА В ОКУПАЦІЇ КОЛЕКЦІЮ КЕРАМІЧНОГО ПОСУДУ До нашої редакції надійшов лист від бердянки Наталії, яка понад 10 років збирала керамічні вироби, зокрема, посуд. В кожному з них була схована частинка її життя, спогади та особливі моменти.Усі навколо говорять про втрачені квартири, машини, бізнеси. Це великі, зрозумілі матеріальні трагедії. А я хочу написати про те, про що зазвичай ніяково говорити вголос на тлі загальної біди. Я тужу за своїм посудом. За великою, збираною роками колекцією кераміки, яка залишилася в моєму рідному Бердянську.Знаєте, для когось це просто глина, покрита поливою. Для мене це була географія мого життя, застигла у формах. Я купувала ці речі не наборами в супермаркетах. Кожна тарілка, кожна глибока піала чи важкий кухоль мали свій характер і свою історію. Там були горнятка з маленьких крафтових майстерень Галичини, фактурні тарілки, привезені з мандрівок, і особливі, затишні чайники, які мені дарували близькі люди на свята. Моя колекція нараховувала десятки екземплярів, і я знала дотик кожного з них. Кава вранці мала зовсім інший смак, коли ти обираєш кухоль під настрій – сьогодні грубий, теракотовий, а завтра – ніжно-блакитний, що нагадує море біля Верхової в тихий день.Коли довелося виїжджати, у мій єдиний рюкзак помістилося лише одне горнятко. Я загорнула його в кілька шарів одягу й везла через усі блокпости як найбільший скарб. Воно й зараз зі мною в Києві. Одне-єдине на всю орендовану квартиру.Зараз я вчуся жити за принципами мінімалізму, тому, що так легше не пускати коріння там, звідки в будь-який момент доведеться бігти. У моєму теперішньому побуті немає нічого зайвого. Я свідомо не купую новий посуд на заміну старому. По-перше, не хочу обростати речами. По-друге, жодна нова, навіть найгарніша чашка з київського шоуруму не замінить мені тієї, моєї, обпаленої в печі якогось майстра, що зараз стоїть у темному серванті в окупованому будинку.Цей лист не скарга. Це просто спроба зафіксувати думку про те, що дім складається з дрібниць. Іноді, коли мені дуже сильно бракує відчуття дому й колишнього спокійного життя, я заплющую очі й у деталях згадую кожну річ з тієї шафи. Мені хочеться вірити, що вони чекають на мене. Що вони не розіб’ються. І що колись ми знову зберемося за великим столом, де у кожного в руках буде його улюблена, трохи нерівна бердянська чашка.