мої враження:наче читаєш чийсь особистий щоденник, поділений на кількох людей.я очікувала відчути Францію на всі сто – якісь описи тощо. мені не вистачило самого Парижа. тобто місто описується як похмуре (початок ХХ століття, шо я хочу), усім погано, вони шукають спокою, рівноваги... ⚖ герої прагнуть повноцінного життя, їм не подобається те, що вони мають, бо цього недостатньо...Париж змальовується не як місто кохання, а радше як випробування для мешканців.«все мусить мати кінець» не розумію, чому написано, що цей твір «про українську богему», якщо український народ згадали лише кілька разів 🤨мені сподобалося, що персонажі дуже різні, і майже за кожним було цікаво спостерігати. у них є власні заняття, принципи й свої таргани в голові «я волію, щоб люди самі себе вбивали, ніж бути їх убивцею» на мій подив, читається досить легко. загалом, я можу радити, якщо вам цікаво копатися в психології (повірте, її тут достобіса багато і можна досліджувати кожного героя), якщо ви хочете побачити «непарадний» Париж і якщо ви хочете відкрити для себе інший бік української класики, але не сподівайтесь на хепі енд 🥰#відгук #рівновага